Пішла у нове життя

Одна жінка пішла від чоловіка. У чому була – в тому й пішла. У літньому квітчастому сарафані. І намисті. Вийшла надвір і поцокала каблучками. Спочатку в перукарню, щоби марафет навести. Кучері, гарні нігтики – і гайда в нове життя.

Потім у кафе, щоб тістечко з’їсти. Заварне з філіжанкою кави. За вишуканим столиком біля вікна, де люди та красиві емоції.

Потім струсила із сарафана крихти і попливла, вихиляючи стегнами, на набережну. Де променад, музика та компліменти від перехожих.

Постояла на пристані, порахувала хвилі і вирішила купити гарну сумочку. У вигляді ридикюля. Купила та вигуляла її до театру.

Походила по фоє, подивилася на фотографії артистів, помилувалася собою у їхньому відображенні. Послухала «Травіату», поклавши руки на бильця ложі.

Кохання – це страшна сила

Перейнялася, зітхнула, пустила сльозу. Ще раз зітхнула. Подумала, що кохання – це страшна сила і що чоловік без неї, напевно, не знайде котлети в холодильнику. Пельмені у нього злипнуться грудкою, заб’є раковину сміттям, а голову – дурницями. Згубить окуляри та втратить сенс життя. Опуститься. Почне заправляти светр у штани…

Серце стиснулося у жінки. І поцокала вона додому. Швидко-швидко, так що ридикюль підстрибував на стегнах. Захекалася. Вбігла у квартиру. Накинулася на чоловіка у трусах. Стиснула в обіймах, так, що в нього аж ребра хруснули.

А він одразу не зрозумів, хто на нього накинувся, може, грабіжники. Тому що загубив окуляри і не помітив, що дружина від нього пішла. Жінка йому з голови окуляри зняла і на ніс одягнула. І тоді він зрадів. І сказав, що в неї красиві кучері.

А потім вони разом їли котлети та жінка розповідала про «Травіату».

А чоловік усміхався і витирав їй сльози серветкою.

Авторка – Дар’я Ісаченко