У багатьох батьків, у чиїх сім’ях зростають діти шкільного віку, при згадуванні про школу починає сіпатися око. Часто батьки школярів нервують під час навчального року не менше, ніж їхні діти, і ще дужче чекають на канікули. Усе це пов’язано зі страхами батьків. Як саме, – пояснює психологиня Ольга Світлакова.

Якщо від згадки про черговий навчальний рік у вас ідуть мурашки по тілу, вам варто дізнати більше про страхи батьків школярів і навчитися їх опановувати.

Навіть ставши дорослими, багатьох батьків, особливо тих, у кого діти – школярі, тригерить дата 1 вересня. Хтось згадує свої шкільні роки абсолютно без задоволення, тому йому складно підтримувати свою дитину. У таких випадках страждає не стільки школяр, а батьки, адже на них лежить відповідальність випустити дитину зі школи. Це стосується тривожних батьків, хто не прожив свою тривогу, не закрив біль своїх шкільних років і таким чином переносить ці почуття на свою дитину.

Страхи батьків школярів

Дитина не виросте успішною

Перший страх полягає в тому, що дитина може не мати того майбутнього, якого б хотіли би для неї батьки. Перше, що потрібно зрозуміти, що ви починаєте розв’язувати проблеми, яких немає. Вони існують у вашій уяві у якомусь абстрактному майбутньому, тому ваш страх можна назвати ірраціональним. Плюс людина схильна будувати в голові жахи про те, про що інформації в неї немає. Це доля всіх тривожних людей, оскільки вони патологічно потребують інформації. Тому важливо розв’язувати проблеми в міру їхнього надходження. Усього ви, на жаль, не передбачите. Змиріться з тим, що ви – людина, а не мегамозок позаземної цивілізації.

Звичайно, ваш страх може бути пов’язаний з лінню, відсутністю мотивації у дитини. Тут важливо з’ясувати причини. Це завжди – або втома, вигоряння, що може наступити протягом кількох місяців або до нового року, або стосунки у школі з викладачами та/або однокласниками, друзями. Важливо підтримувати контакт з дитиною.

Дитина нічого не розповідає

Другий страх – у тому, що дитина не ділиться насущним: радощами та проблемами. Корінь проблеми у тому, що батьки що неспроможні відпустити своїх дітей у вільне дорослішання, оскільки бояться стати непотрібними. В основі – синдром спорожнілого гнізда.

Що робити: важливо розібрати синдром непотрібності та симбіозу з дітьми – це все небезпечна прив’язаність. Крім того, важливо відмовитися від оцінювальних суджень про вчинки своїх дітей. Діти мають розуміти, що вам можна довіряти, що до вас можна прийти і з болем, і з радістю, і не буде неадекватної реакції – висміювання чи байдужості, критики. Також важливо продумати спільне дозвілля з дітьми.

Плюс не забувайте про вікові особливості дитини. Відсторонення дитини від вас у підлітковому віці – це НОРМА! Адже чим старшими діти стають, тим менший авторитет ми маємо для них і тим більшого значення для них набуває спілкування з однолітками.

У підлітковому віці діти прагнуть самостійно переживати свої почуття. А наше завдання – бути тією тихою гаванню, яка, безумовно, прийме дитину назад, навіть якщо вона віддалилася.

• Що робити батькам з підлітками, які нічого не хочуть

Дитина проводить надто багато часу в соцмережах та іграх

Батьки чують про згубний вплив соцмереж та ігор на психіку дітей та їхню успішність, тому вважають це злом. Що робити? Усвідомити, що ігри та соцмережі – це абсолютно новий, часто незвичний для нас спосіб заводити нові контакти та спілкуватися з однолітками.

Важливо оцінити, наскільки соцмережі та ігри впливають саме на вашу дитину, чи це небезпечно.

Якось і я поцікавилася, у що грає мій син і які соцмережі забирають його час. І він показав мені якусь гру-стратегію, яка змушує людину думати, аналізувати. Паралельно він отримує інформацію про реальні історичні події, на основі яких формується та чи інша стратегія бою у грі. Крім того, у хлопців існує чат, де вони обговорюють гру, що відбувається довкола, знайомляться та знаходять однодумців. У результаті я прийняла інформацію та заспокоїлася.

Якщо не страждають такі сфери життя, як навчання, друзі, секції, є інші види дозвілля, якщо настрій не скаче, як заєць у лісі, – то не варто турбуватися.

Якщо дитина залежить від ігор, потрібно зрозуміти, від чого дитина тікає у цю віртуальну реальність. Важливо зрозуміти, що залежність від ігор – це лише наслідок, а проблема криється в іншому. Плюс важливо подумати, як можна урізноманітнити дозвілля, може, дитині просто нема чим зайнятися, крім цього? Дорослі мають дати дитині можливість зайнятися чимось, що задовольнятиме потребу у спілкуванні, самовираженні та здоровому екстримі, який дитина шукає в іграх. Залежність, яка не піддається контролю, варто обговорити з фахівцем – дитячим психологом та/або з психотерапевтом.

• “Весь час в телефоні”: чи варто забирати у підлітка смартфон

Дитина може потрапити у погану компанію

Існує думка, що в погану компанію може потрапити будь-яка дитина. Я б скоригувала це твердження: будь-яка, яка не має довіри в сім’ї. Будь-яка, яка не довіряє своїм батькам, боїться звернутися зі своїм наболілим, оскільки знає, що не зрозуміють, відкинуть чи звинуватять. Плюс будь-яка дитина, якао шукає підтвердження власної значущості на стороні, не отримуючи визнання у своїй сім’ї. Часто дітей беруть їхні однолітки “на слабо”: слабо викурити? слабо стрибнути? слабо вкрасти? І якщо все це підліток робить, значить, він крутий.

Що робити? Розмовляти з дітьми на будь-які теми, зустрічати зі школи словами не про оцінки, а про самопочуття та настрій, про те, що цікавого було сьогодні у школі чи на прогулянці, навіть якщо успішність не дуже. Так, діємо від зворотного, бо ще більше закрутивши гайку, різьблення зірвете і отримаєте зворотний ефект.

Дитина підсяде на заборонені препарати, курити почне, випиватиме

Усе це наслідок того, про що йшлося вище. Однак для того, щоб дитина розуміла, що їй загрожує в тому чи іншому випадку, вона повинна бути обізнана. Уникаючи настанов, важливо донести до вашого чада весь спектр «веселого життя», до якого приходять залежні люди. Можна згадати спадковий фактор, якщо є якісь захворювання за родом через куріння чи зловживання алкоголем.

На мене особисто дуже вплинув фільм «Реквієм за мрією», де у барвах описується життя наркоманів. Коли я побачила наслідки для всіх героїв цього фільму у версії без цензури, у мене спина похолола, якщо чесно. Звичайно, дітям цей фільм дивитись до певного віку я б не рекомендувала.

Булінг у школі

Тут важливо нагадати про те, що батькам потрібно бути в контакті не лише з дитиною, а й із класним керівником. Розповідає дитина, що відбувається з нею чи ні, – знову ж таки питання довіри. Якщо дитині з дитинства кажуть, що вона з усіма проблемами повинна справлятися сама, то вона і намагатиметься справлятися сама, виходить у неї це чи ні.

В такому випадку завжди має бути застереження: “Якщо не можеш розв’язати питання самостійно, то завжди звертайся до мене, до нас (батьків), і ми обов’язково знайдемо рішення. Пам’ятай, що ми завжди поряд”. Ці слова ніколи не повинні викликати у дитини жодних сумнівів. Вона повинна знати та відчувати, що ЗА нею завжди стоять батьки, близькі люди і що захист завжди буде. Тільки цей момент створить міцний фундамент впевненості у собі, загалом, здорової, високої та адекватної самооцінки.

До речі, це ж стосується цькування з боку вчителів – дитина не повинна залишатися з цією бідою віч-на-віч.

Авторка – психологиня Ольга Світлакова