Багатьох з нас батьки у дитинстві змушували ділитися іграшками або солодощами з іншими дітьми, мовляв, у них немає такої можливості, грошей або погані чи неблагополучні батьки… Іноді це робили навіть без нашої згоди: забирали з рук цукерку і віддавали комусь.
Що стається з такою дитиною, коли вона виростає? Їй соромно за те, що вона успішна і в неї є якісь блага, а в інших нема. Вона відчуває вину за те, що змогла заробити гроші і стала успішною.
Ще накопичується страх, що хтось прийде і величезною рукою забере у тебе твоє. І віддасть тим, кому це більше потрібно.
Тому ця людина віддає сама: на благодійність, тринькає гроші під час шопінгу, нерозумно їх витрачає.
Або просто виростає невдахою. Бо страшно. І не хоче знову відчувати сором та провину за те, що у неї є, а в інших немає.
А що ж насправді було тоді, у дитинстві? Батьки переклали на плечі дитини сором, щоб “очистити свою карму” і залишатися милосердними та справедливими. Але в такій ситуації вони мали віддавати своє, а не дитяче. Не ваше!
Тому подорослішавши дитина починає позбавлятися грошей, благ, аби не загнати себе в ситуацію, коли хтось прийде і забере. Окрім цього накопичується недовіра до найближчих людей, які так нечесно чинять. Нехай і прикриваючись благими намірами.
Тож якщо у вас є діти, ніколи не забирайте у них і не віддавайте іншим. Хочете поділитися – віддайте своє. А не те, що в руках вашої дитини. Уявіть, що зараз хтось забере з вашої сумки ключі від вашої квартири і віддасть якомусь безхатьку. Він же знедолений, сирота, йому більш потрібно! А ви можете пожити і в батьків… Потрібно бути милосердним, чи не так?
Захищайте свій добробут, гроші, речі, достаток та себе. І вчіть цього своїх дітей.
