Потрапила я в крихітне дтп. Незначне. Ціна питання — подряпина, яку можна заполірувати за філіжанку кави. Як за ціною, так і за часом.

— Та ви знаєте, ХТО я??? — З автомобіля стрімко вийшла жінка років тридцяти п’яти. Блондинка. У чорній шубі і з червоними губами. Щоби показати її інтонацію, фразу варто було б написати капслоком повністю. Пані наблизилася й повторила питання трохи тихіше, доповнивши його недоречним прислівником. — Та ви взагалі знаєте, хто я???

— Ні, — чесно зізналася я. Але стало цікаво.

— Я, — вона витримала паузу довжиною в три знаки оклику і виголосила, — Зам. Начальника. Податкової.

Якогось там, я не запам’ятала, району.

Якщо чесно, їй більше підійшов би титр «головний дослідний зразок пластичного хірурга Кацмана». І, клянусь, якби вона вимовила його, я б потиснула їй руку. Усе виглядало б чесно, доречно і виправдано.

Але ні. Вона — Зам. Начальника. Податкової. Вимовляється як — Дочка. Бога. Сонця. Це мій улюблений жанр. Нетлінне. Не вбиваємий його величність Совок.

Нічого в житті не бадьорить мене так, як ця огидна зарозумілість комашки, яку наділили уявною владою. Скажіть тітонько, якого біса ви вимовляєте посаду звичайного клерка з таким апломбом, ніби винайшли пеніцилін? Написали бестселер. Створили синтетичну ДНК. Довели теорему Ферма. Може, хоча б станцювали під куполом цирку дю Солей? Ні? Тоді чому? Чому місце найнятого менеджера, обслуговуючого персоналу платників податків, у ваших вустах скасовує закони гравітації? Ви абсолютно не торкаєтеся землі.

Так, так, я бачу невелику щілину між запльованим тротуаром і замшевими чобітьми Gucci.

Бісить. Але найнеприємніше те, що піднестися дозволили їй ми, смертні. Це ми віддаємо дітей у школу, де в холі висять портрети місцевих вождів, а на урочисту лінійку обов’язково запрошують найбільшого функціонера з міськвно. Це ми підлабузнюємося до інспектора, ніяковіємо поруч зі співробітником департаменту й ніяково тупцюємо біля дозвільного вікна будь-якої величини. Це ми зробили їх небожителями.

Але, як кажуть у цих ваших інстаграмах: ніколи не пізно все виправити.

— Та, пішла ти до біса, — щиро сказала я тітоньці.

Кінець.

П.С. Забула сказати. Подряпина — на моїй машині.