Засновником методики пісочної терапії був Карл Юнг. Саме завдяки його теорії «психічного імунітету» і здатності свідомості до зцілення, трансформації і самозбереження його послідовник Дора Калф винайшла пісочну терапію.
НА ЩО ЗДАТНА ПІСОЧНА ТЕРАПІЯ
- формувати та удосконалювати навички спілкування,
- покращувати память, увагу та образне мислення,
- розвивати дрібну моторику,
- допомогти дитині зрозуміти себе у світі,
- навчитися створювати модель своїх фантазій на піску і пояснювати їх;
- позбутися страхів і психологічних травм.
ЩО НЕОБХІДНО І ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ ВДОМА
У домашніх умовах можна створити майданчик для занять. Вам знадобиться:
1. Коробка розміром 65 см завширшки, 75 см завдовжки і 6-8 см заввишки.
2. Фарба блакитного кольору.
3. Відерце з водою, пирскавка або лійка.
4. Дрібні іграшки (фігурки людей, тварин, машинки, літаки, вертольоти, кораблики, квіти, дерева, конструктор, фігурки будинків тощо).
Ящик для пісочної терапії не повинен мати гострих і шорстких країв. Внутрішню поверхню ящика пофарбуйте в блакитний колір, він заспокоює і викликає асоціації з водою і небом.
Пісок для пісочної терапії повинен бути дрібним, бажано теплих жовтих відтінків. Але можна взяти і темний пісок для створення акцентів у грі. А взагалі, краще щоб дитина сама вибрала той, який їй більше подобатися.
Дитина може розмочувати пісок і ліпити з нього фігури, для цього потрібно мати відерце з водою. За допомогою лієчки робіть мокрі розводи на поверхні піску.
Іграшки для пісочної терапії повинні бути не більше 8-10 см заввишки. Можна взяти як пластмасові, так і металеві фігурки. Але краще буде, якщо ви зробите їх разом з дитиною.
З ЧОГО ПОЧАТИ ТЕРАПІЮ
Розкажіть дитині, що з піску можна: будувати, копати і сипати пісок, наливати воду. І обов’язково розкажіть, що робити НЕ можна: кидати пісок на підлогу та в інших учасників, брати пісок в рот, брати чисті речі брудними руками. Після гри потрібно помити руки!
Після того, як правила озвучені, можна сказати дитині таке: «Подивися! Це не простий пісок, це пустеля. А ти – чарівник і можеш перетворити цю пустелю в чарівну країну, в якій тобі буде добре!»
Потім треба дати можливість дитині оглянути іграшки. А далі займіть позицію активного глядача: відповідайте на запитання дитини, співпереживайте з нею розвиток сюжету.
Важливо не скеровувати дії малюка, а дати повну свободу його фантазії. Якщо дитина сором’язлива, тривожна, не довіряє дорослому, найкраще буде «зайнятися своїми справами» – сісти поряд і спостерігати за нею непомітно. Це заспокоїть дитину, додасть їй впевненості в собі, відчуття захищеності.
ПРО ЩО ГОВОРИТИ З ДИТИНОЮ
Коли дитина закінчить створення казкової країни, попросіть її розповісти про неї:
- що це за світ, казкова країна,
- які істоти її населяють, який у них характер, що вони вміють, звідки вони прийшли в цю країну (можна докладно розпитати про кожну фігурку),
- в яких взаєминах вони перебувають між собою,
- чи всім істотам добре в цьому світі, в цій країні, якщо ні, то що можна було б зробити, щоб їм стало краще, що можна змінити,
- які події відбуватимуться в цій країні, що будуть герої робити далі?
ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ДІЇ ДИТИНИ
Останні два запитання стимулюють дитину вносити зміни в картину. Фантазувати, проектуючи свої бажання на майбутнє пісочної країни. І тут важливо не просто уявляти, а реально робити, міняти: фігурки легко переставляються, вносяться нові, прибирається те, що більше не потрібно.
Деякі діти нічого не бажають змінювати у своїй картині. Вони кажуть, що їх все влаштовує, їм хочеться залишити все “як є”. Це може бути пов’язано з перенесенням на пісочну “картину” стану внутрішньої стабільності. У цьому випадку дитина бажає “зупинити мить”, повністю прожити свій стан. Тобто ця картина не містить невирішеного внутрішнього конфлікту. Для неї зараз ця пісочна “диспозиція” виражає стан динамічної рівноваги.
Якщо дитина каже, що є істота (або істоти), яка відчуває дискомфорт в пісочній країні, ми запитуємо: “А що можна зробити, для того, щоб їй стало краще?” Тут важливо, щоб дитина не просто фантазувала, а реально розігрувала свої фантазії на піску. Після кожної зміни в картині, ми можемо запитувати: “А що було далі? А що буде, коли герой прийде туди, куди він прямує? “І т.п.
Гра продовжується доти, доки герой не потрапить в більш сприятливу ситуацію, або дитина не скаже: “Тепер усім добре”. Це сигнал того, що внутрішнє напруження , яке було на початку гри “опрацьоване” на несвідомо-символічному рівні.
Якщо дитина каже: “Цьому герою дуже погано тут, але нічого зробити не можна”, можна запропонувати їй допомогу: “Ми ж з тобою в казці, а в казковій країні неможливого не буває. Давай підійдемо до чарівної шафи, де живуть фігурки, і подивимося – може, серед них є ті, хто нам допоможе. Буває, що помічники ховаються – їх відразу не помітиш. Але зараз ми будемо з тобою дуже уважні”.
Якщо і після цього дитина пригнічена, не може знайти собі помічника, – це означає, що проблема глибока і потенційне несвідоме її рішення ще “не дозріло”. В даному випадку, можна побудувати роботу із “захисту” істоти, яка страждає. “Ну що ж, і в казці, і в житті бувають ситуації, коли здається, що допомогти ніхто не може. Давай подумаємо, як наш герой може себе захистити“. Таким чином, ми підсилюємо психологічну стійкість, “включаємо” несвідомі захисні механізми. Можливо, на 3-5 грі дитина вже зможе знайти помічників своєму герою.
