У житті кожного є моменти, коли дитина плаче, кричить, відмовляється говорити, ховається або, навпаки, вибухає агресією. У дорослих часто виникає спокуса сказати: «Та перестань уже!», «Заспокійся», «Нічого не сталося». Але за цією поведінкою майже завжди стоїть емоція, якій дитина не може дати ім’я. Дитина хоче сказати, що їй страшно, боляче, соромно чи самотньо, але не вміє висловлювати свої емоції. І тоді вона говорить тілом: сльозами, криком, агресією, замиканням у собі. Наше завдання як дорослих — дати дитині мову для почуттів, тобто навчити розрізняти і висловлювати свої емоції.

Чому дітям складно говорити про свої емоції

Емоційна грамотність (емоційний інтелект, емоційна зрілість) — це не вроджений талант. Це навичка, яка формується поруч із тими дорослими, які вміють:

• помічати свої емоції,

• приймати їх,

• говорити про них спокійно і прямо.

Якщо дитина не вміє називати почуття, вона:

• або замовкає і «застигає» в емоції,

• або витісняє її в тіло (болі в животі, голові),

• або викидає назовні поведінкою (істерики, крики, агресія).

Це не капризи. Це сигнали про непережиту емоцію.

Що відбувається в мозку

Дитячий мозок ще не дозрів у тій частині, яка відповідає за саморегуляцію (префронтальна кора). Коли дитина сильно емоційно збуджена, вона буквально не може мислити логічно.

Регуляція емоцій розвивається лише у контакті з іншим врівноваженим дорослим. Тому «заспокойся» не працює. Працює: «Я з тобою. Я бачу, як тобі важко. Ми зараз разом проживемо це».

Радимо також прочитати: Вередлива дитина? Це можна вилікувати!

З чого почати: три базові принципи

1. Називайте почуття, які ви бачите

Дорослий стає «дзеркалом»:

• Ти зараз злишся, бо тобі хотілося інакше.
• Тобі дуже сумно. Я бачу це.
• Ти злякався. Я поряд.

Коли дитина чує назву емоції → вона отримує контроль над внутрішнім станом.

2. Не забороняйте емоції

Ми часто кажемо:

• «Не плач»

• «Не кричи»

• «Ти вже дорослий/доросла»

Дитина чує: «Мої почуття — неправильні. Мене не можна любити таким».

Замість цього:

Це створює безпечний емоційний простір.

3. Допомагайте прожити емоцію через тіло

Емоції живуть у м’язах і диханні.

• Злість → рух (тупання ногами, стискання подушки, дмухати як «дракон»).

• Сум → тепло (обійми, загортання в плед, погладжування спини).

• Страх → присутність (взяти за руку, сісти поруч, дихати разом).

Інструменти, які працюють щодня

1. Гра «Де живе почуття?»

Запитайте:

• Де воно в тілі?

• Якого кольору це почуття?

• Який рух воно робить: стискається, колеться, бігає?

Це знімає напругу і дає дитині спосіб розуміти себе.

2. «Термометр емоцій»

Малюєте шкалу від 0 до 10.

– На скільки ти зараз злишся?

– На 8.

— Спробуй показати злість на 5: подихаймо або пострибнемо разом.

Дитина починає регулювати силу емоцій.

3. Карти емоцій або книжки з обличчями

Дитина обирає, яке обличчя на неї схоже. Описує його, його думки. А потім обирає картку, на яку хотіла би бути схожа. Описує її. Запитайте: що може зараз допомогти змінитися, щоб стати схожою на це обличчя?

Готові фрази для різних ситуацій

Коли дитина злиться

• «Я бачу, що в тобі зараз багато енергії. Давай знайдемо безпечний спосіб її випустити»

• «Ти маєш право злитися. Я поруч»

Коли дитина сумує

• «Тобі боляче, бо тобі важливо. Я розумію»

• «Сум — це почуття, яке м’яко тисне на серце. Можемо посумувати разом»

Коли дитині страшно

• «Я бачу твій страх. Я тут. Я з тобою»

• «Давай разом подихаємо. Вдих — повільний, ніби п’ємо коктейль через соломинку, видих — повільний, ніби задуваєио свічку»

А як бути з істериками?

Не зупиняти.
Не повчати.
Не сперечатися.

Спочатку: контакт, тепло, присутність. Потім: назва емоції. Лише після завершення бурі — розмова.

Буря минає. Контакт — залишається.

Найважливіше, що повинна знати дитина

«Мої почуття — нормальні»
«Я не залишаюсь із ними сам»
«Я можу говорити про те, що зі мною відбувається»
«Мене люблять навіть коли я злюсь, плачу чи боюся»

Це — основа психічної стійкості на все життя.

Поступово дитина навчиться говорити про емоції не тому, що ви їй скажете, а тому, що вона побачить, як це робите ви.

Якщо ви вмієте сказати: «Мені зараз складно. Я беру паузу, щоб заспокоїтись», дитина буде говорити про свої почуття так само природно, як дихає.

Радимо також прочитати: Це варто прочитати кожній мамі, яка кричить на дітей. А ще кожному тату і бабусі!

Підготувала психологиня Інна Семенюк