Останнім часом почастішали новини про викрадення та розбещення дітей. Як діяти, щоб захистити своє чадо: не пускати гуляти у двір чи ходити назирці, до випускного проводити і забирати зі школи? Ні, краще навчити дитину, як поводитися із незнайомцями та правильно діяти в небезпечних ситуаціях.
1. Поняття сторонньої людини. Ми пропонуємо використовувати цей термін замість звичного «незнайомець». Справа в тому, що у слова «незнайомець», яке часто вживають в садку чи школі, є кілька мінусів. По-перше, воно лякає – і дитині здається, що незнайомець – це дуже страшна особа. На тренінгах ми постійно стикаємося з тим, як уявляють діти незнайомців: борода, капелюх, обідраний одяг, небезпечна на вигляд людина. Дуже часто діти, бачачи на картинках зображення усміхненої жінки або підлітка, не сприймають їх як імовірно небезпечний об’єкт.
По-друге, термін «сторонній» ширший, оскільки в коло сторонніх входять ті, кого діти могли бачити поруч із батьками або своїми друзями, але при цьому нам зовсім не хотілося б, щоб ці люди могли, наприклад, відвести дитину з майданчика або пригостити чимось без нашого відома. Дуже важливо обговорювати з дітьми, хто є для них близькою, а хто – сторонньою людиною.
2. У сім’ї повинні бути обговорені правила спілкування дитини зі сторонніми, коли вона одна на вулиці. Ми, наприклад, схиляємося до того, що контакт дитини і стороннього дорослого у принципі не повинен відбутися, якщо поруч немає батьків. Звучить досить категорично, але є статистика, яка свідчить, що після 30–90 секунд розмови близько 90% дітей йдуть навіть із незнайомою людиною. Потрібно обговорювати з дитиною, які небезпечні або спокусливі ситуації можуть виникнути і як їй треба при цьому поводитися, як уникнути контакту зі стороннім.
Хочеться наголосити, що сімейні паролі виявляються не найефективнішим способом. По-перше, це дає дитині помилкове відчуття захищеності і має на увазі можливість (навіть дозвіл!) вступити в контакт. По-друге, знання секретного слова викликає у дитини почуття власної значущості та гордості, якими дуже-дуже хочеться поділитися, особливо якщо запитають.
3. Ще один важливий момент – це обговорити ті місця, куди може втекти дитина, якщо ситуація здалася їй небезпечною. Діти дуже часто обирають кущі, дерева, підвали, під’їзди, щоб сховатися. Дітям треба пояснювати, що найкраще бігти до людей (бабусь на лавочках або інших дорослих), а не йти у безлюдні місця. Варто пройтися з дитиною по двору і, наприклад, звичних маршрутах, обговорити й визначити ті місця, якими вона може скористатися.
4. Річ, про яку, здавалося б, навіть згадувати не потрібно,– це знання на пам’ять номерів телефонів батьків. Років із чотирьох дитина цілком здатна запам’ятати хоча б один номер. Але працюючи з дітьми на тренінгах, ми зіткнулися з тим, що в наш технологічний час практично всі дошкільнята і молодші школярі (винятків украй мало) номерів якраз і не пам’ятають, покладаючись на записну книжку в телефоні. При цьому телефони мають властивість розряджатися, ламатися і губитися.
5. І, нарешті, найголовніше. Дитина повинна бути незручною жертвою. Тобто вона повинна вміти насторожуватися, лякатися, не довіряти, мати навичку уникати контакту і припиняти контакт, «бути неввічливою», кричати, битися і кликати на допомогу. А значить,усе це має схвалюватися в сім’ї і вважатися нормальним.
