Мені легше вірити. Але я не розповідатиму в яких я взаєминах з Богом. Складних іноді. Але зв’язок у нас є.

В дитинстві мені казали, що Бога немає. Господа малювали в журналі “Крокодил”, як смішного дідуся з німбом над головою і в ночнушці. Іноді поруч з ним тусили смішні пупси, чомусь з луками і стрілами. Радянські карикатуристи плутали Ерота і християнських янголів.

Були ще піонерські чергування біля місцевої церкви – ми “ловили” тих жовтенят і піонерів, хто йшов освячувати паску з бабусею. Комсомольців не ловили, ті могли навішати “люлєй” прям на місці освячення пасок. Двір церкви був темним. А піонери були першими стукачами. Це ж святе, когось закласти, чи здати. Хай живе Павлік Морозов!

Потім в часи перебудови модно стало бути “бунтарем”, слухати Цоя і воцерковлятися. Я вирізав іконку з якогось журналу “Огоньок” і повісив на килим над ліжком. Бабуся, член партії з 1941 року, промовчала. Молитов я не знав, хрестик не носив. Але спілкування з Богом було простим і взаємовигідним. Типу, “Господи, тільки не я” – в цей момент я дивився на портрети Пастера і Менделєєва в класі хімії, а вчителька вже зробила паузу після фрази “До дошки піде….” А тему “молярність” я не вчив. Я в душі не знаю, що таке молярність досі!

Молитва часто працювала. Бо логічно, що шанс вийти мені до дошки був один до тридцяти двох прізвищ в журналі. Я вважав це Божим дивом і іконку на килимі оформив в красиву рамку. Батьки нічого не питали. Лише перешіптувались між собою і знизували плечима.

В чотирнадцять років я похрестився. Сам пішов. Ну, в той момент я зрозумів, що це модно, стильно, молодіжно! Не виключав, що цей обряд дає плюс стопятсот балів до щастя, вдачі, здоров’я і фарту. Суцільні права і жодних обов’язків. Трохи пізніше, вже років у вісімнадцять мене почали цікавити питання,

“а що там після смерті?”

“хто керує життям у Всесвіті?

і “Чому все через жопу?”

і багато інших подібних питань. Екзистенціальних для мене.

Я про нього забував, коли в мене все було зашибісь. І згадував, коли в чомусь не щастило. Але я не сильно грішив. Хіба, що чинив іноді гріх, сексом називається. Але то в молодості. Але від цього ніхто не страждав. Навпаки, всі були щасливими. Красти я не вмів, та і не було що. Гординя є досі, каюсь. Гордий, що в мене такі діти. Марнославством не страждав. Лінощі були. Та все, як у всіх. Святкував Великдень та Різдво. Всі святкували, і я теж. Але то більше про обряди релігію, але не віру. І інший гріх – переїдання.

На війні я знову згадав про Бога. Буквально в перші години я питав його: “Боже, за що караєш нас?” Сам відповів, що, мовляв, Господь не дає випробувань не по силі нашій. Тож, живи, люби, молись, їж, твори, допомагай, тягни, пиши, є…ш! Поки живий.

Майже три роки багато хто з нас постійно звертається до Нього. Багато питань однакових – “За що? Де справедливість?” Люди просять Бога (моляться) за побратимів, чоловіка, сестру, дружину, сина і багато кого. “Врятуй і збережи!” В мене іншого особистого захисту крім броніка, каски і цих трьох слів не було.

Віра не рятувала нас від втрат. Не виключаю, що після своїх особистих втрат, дехто втратив віру. Розумію. Я кілька разів робив це сам. Але без віри і надії жити важко. А може це перекладання відповідальності? Мовляв, Бог все вирішить за тебе, ти лише проси і молись. Вірю, що Господь таки дає нам право вибору. Зокрема вірити в нього чи ні:)

Я розумний вірянин. Мені так легше, думати, що десь там існує Хтось набагато розумніший за всіх нас, а смерть це не тупик, а двері.

Можу завітати в храм, я не знаю обрядів, молитов і правил, як себе тут поводити. Я просто захожу подивитись на людей, які вірять. Тихо ними захоплююсь. Ні, я обов’язково ставлю купу свічок, даю милостиню, і навіть звертаюсь до Бога з подякою і наступними проханнями. Ну, якщо вважається, що церква – такий переговорний пункт з Господом, то чому ж не спробувати передати Всевишньому хоч якийсь меседж. Я розумію, що це як папірець в пляшці кинути в море з проханням по допомогу. В Бога і так багато справ.

Вони ставили і ставлять щодня подумки питання “А чи бачив Бог Бучу? А де Він був, коли розбомбили в Маріуполі театр з написом “Діти”? А коли ракети летіли в Охматдит? А чому він не карає під…ів, і не забере врешті Пуйла? Чи може Пуйла відрядило Пекло, а Сатана не хоче закривати відрядження?

Ще цікавіше, як Зло навчилось маніпулювати іменем Бога з метою вбити більше людей, заграбастати землі, рабів, корисних копалин і влади. І таке відбувається впродовж тисячоліть! І саме радикальні віряни і стають об’єктами маніпуляції священнослужителів. Чи хоче Бог, щоби у нас було відсутнє критичне мислення? Навряд. Думаю, навпаки завдяки критичному мисленню і невпинній праці Бог створив людину з мавпи. А може життя і є боротьба добра зі злом. Головне контролювати, на чиїй ти стороні і дивитися на свій моральний компас. Амінь!

P.S. Якщо текст зачіпає ваші релігійні почуття – це ваші проблеми. Ви можете бути не згодні зі мною – я поважаю ваші думки. В мене свої стосунки з Богом, у вас свої. У кожного свій “Personal Jesus”, як співають Депеша.

Автор – Михайло Шаманов