Він прийшов до неї та запитав:

— Я знаю ти шукала мене! Навіщо?

— Я хотіла запитати, навіщо я була створена? – відповіла жінка.

— Щоб жити!

— Я живу! Але я нещаслива!

— А як ти хочеш жити, щоб бути щасливою?

— Я хочу завжди залишатися молодою, щоб мене кохав чоловік й діти та внуки також мали щасливе життя.

— Але ж ти просиш собі щастя, а згадуєш про інших. Щоб бути коханою, потрібно, щоб був той, хто тебе кохає. І ці відчуття мають бути взаємні. Правильно? – запитав Господь.

— Так.

— А якщо він вже щасливий без тебе?

— Але ж у світі існує чоловік, який зможе мене покохати та зробити щасливою. – збентежено промовила жінка.

— І ти пропонуєш мені віднайти його?

— Ну ти ж Господь Всемогутній. Ти нас створив й все про нас знаєш.

— Я створив Вас, щоб Ви просто жили. А замість подяки чую тільки незадоволення.

— Тобто ти мені не допоможеш?

— Я завжди тобі та іншим допомагаю. Я допомагаю Вам знайти щастя. Але для кожного щастя в різному й виявляється завжди мало. Мало грошей, влади, опіки, вроди й завжди знаходиться причина бути незадоволеними.

— Ти хочеш сказати, що щастя в чомусь іншому?

— Так, дитя моє. Щастя – це життя.

— Значить, щастя у тому, щоб просто жити?

— Так! Щастя в тому, що Я дав вам життя. Пам’ятай про це завжди. І тоді сама станеш Щастям.