“Я не можу, мамо!”
Коли мої діти були молодшими, я возила їх до школи. Пам’ятаю, як одного разу старший син нашвидкуруч цмокнув мене в щоку, вискочив з машини і побіг до друзів. Але моя дочка, яка тоді була у першому класі, залишалася нерухомою. Очі її були сповнені сліз, вона весь ранок просила залишитися вдома. Я сказала їй, що вона не хвора, що відразу повеселішає, коли прийде до школи, але вона заперечила, що ні, краще їй не буде.
Я подумала, що побачивши, як брат біжить до класу, вона підбадьориться і наслідуватиме його приклад, як це й траплялося раніше. Але я помилялася. Вона не зрушила з місця, коли я попросила її поспішити, вона сказала: «Я не можу піти до школи. Я так втомилася, мамо. Я не хочу іти.” Вона плакала, прикриваючи обличчя рукавичками, навіть не дивилася на мене. Я зрозуміла, що у такому стані дитина не зможе провести у школі 6 годин. І я вирішила, що сьогодні вона не піде на уроки.
Фізично дочка не була хвора. Вона не скаржилася на біль, з’їла звичайний сніданок. Тим не менш, вона заявляла, що сьогодні їй просто треба побути вдома. Так ми й вчинили. Залишилися вдома та влаштували «день психологічного розвантаження».
Я трохи почувала себе винною і думала: може, треба було її все одно змусити? Адже вдома вона досить швидко повеселішала, подивившись мультик про Шрека та поївши супу. Потім вона грала весь день у своїй кімнаті. Я турбувалася, що створила прецедент, і тепер вона весь час хотітиме пропускати школу. Всі мої страхи і почуття провини випарувалися наступного ранку, коли дочка вчасно вийшла з кімнати, бадьора і готова їхати на заняття.
З того часу я дозволяла моїм дітям влаштовувати собі «дні психологічного розвантаження», коли бачила, що це необхідно. Я ніколи їм не говорила (інакше вони б просили мене дозволу не йти до школи щотижня), але як їхня мама, я вирішила залишати за собою право тримати їх удома, якщо я бачила, що їм це потрібно.
Навіщо дітям відгул?
Я думаю про те, скільки разів я сама почувалася вибитою з колії, не знаючи чому. Тепер я розумію, коли треба взяти паузу та призначити день для відновлення сил. Моє психологічне здоров’я справді залежить від цього, день відпочинку — добрий засіб від неминучого стресу, супутнього нашого напруженого життя.
А хіба ж діти — інші? У них теж бувають дні, коли вони почуваються переповненими напругою, але діти не можуть зрозуміти, що це за почуття втоми, вони не можуть пояснити вам свій стан. Якщо ви дозволяєте малюкам влаштовувати «дні психологічного здоров’я», ви показуєте, що довіряєте їм і знаєте, що їм добре.
Такий прийом також вчить їх прислухатися до свого тіла і розуму, вчить розпізнавати, коли потрібно просто пройти через щось, а коли взяти паузу. При цьому діти, може, і не мають симптомів фізичного нездоров’я, але їм може бути просто потрібна психологічна підзарядка.
Що кажуть психологи з цього приводу
Я знаю, що багато батьків і багато експертів підтримують таку філософію. Дженніфер Хартштейн, психолог і колумніст в US News, пише: «Одна з п’яти дітей віком від 13 до 18 років має одну з проблем психологічного здоров’я».
Ми, дорослі, думаємо, що у дітей взагалі немає проблем, у них дитинство — щаслива пора. Але думати про їхню психіку потрібно, як і треба давати їм інструменти для відновлення. Хартштейн підтримує ідею «днів психологічного розвантаження», якщо ваша дитина демонструє такі симптоми: депресія, перевантаження, фрустрація, ізоляція, уникнення школи та/або виконання домашніх завдань.
Доктор Хартштейн каже: «Дні психологічного розвантаження потрібні для того, щоб набратися енергії та зосередитись на розслабленні, а потім на тому, щоби знову «згрупуватися» для продовження діяльності». Тому нехай дитина проведе день «відгулу» у якомусь здоровому занятті, яке наповнить її силами.
