Після пологів я щодня чула ці слова – “мамі треба відпочити”. Повертаючись додому з роботи, він першим ділом йшов мити руки і до дитини. Ігноруючи накритий стіл і повідомлення на телефоні. Тоді я вдруге закохалася у свого чоловіка.
“Мамі треба відпочити”
“Мамі треба відпочити” – усміхався він, брав на руки сина і не відпускав, мугикаючи колискову, поки малюк не засне.
“Мамі треба відпочити” – сонно бурмотів він, встаючи вночі, змінюючи пелюшку і підкладаючи мені наш скарб. Він терпляче чекав, поки син наїсться, і дбайливо перекладав Філіпа в ліжечко.
“Мамі треба відпочити” – збирав він однорічного Філіпа на вечірню прогулянку, даючи мені можливість провести час в тиші.
“Мамі треба відпочити” – він перевіряв уроки, на пальцях пояснюючи незрозумілі речі.
“Мамі треба відпочити” – шикнув він на Філіпа, який повернувся з випускного…
Варто було прозвучати цим словам, як душу наповнювала незрозуміла ніжність, хвилями зігріваючи і укутуючи від побутових негараздів і втоми. На очі наверталися сльози щастя, яким хотілося поділитися з усім світом.
“Бабусі треба відпочити!”
Був і третій раз, коли любов до чоловіка накрила мене з новою силою. Коли слово мама було замінено на бабусю.
“Бабусі треба відпочити!” – він погрозив пальцем нашому онукові, який розкапризувався під час першої розлуки з мамою і татом, і став тихенько наспівувати йому колискову.
“Бабусі треба відпочити” – він підморгнув онукові і став ладнати вудки, збираючись на ставок з первістком Філіпа.
“Бабусі треба відпочити” – з легким докором у голосі, він простягнув онукові навушники, щоб його планшет не кричав на весь будинок.
До народження онучки він не дожив зовсім трохи. Діти забрали мене до себе, відмовилися залишати одну в спорожнілому будинку. Вперше взявши на руки онуку, я розплакалася. Мені здалося, що ось-ось – і я почую такий рідний голос: “Бабусі треба відпочити!” Навіть озирнулася, з якоюсь дурною надією на уяву, що розігралася.
Увечері, вже на межі сну, я вловила шепіт Філіпа з вітальні: “Спи, люба, спи. Мамі треба відпочити!” Я встала і тихенько відчинила двері: Філіп колихав доньку на руках, тихенько наспівуючи колискову. Ту саму. Татову. Його з нами вже немає, але його слова “мамі треба відпочити” – живі.
-
Дивовижно правдива притча про людське життя
