Були часи, коли, народивши дитину, мама заледве встигала ставити, у прямому розумінні, її на ноги, як доводилося виходити на роботу. Діти іноді важко звикали до ясел, часто хворіли, бабусями були забезпечені не всі.
Скільки доводилося переживати розлученим на весь день матерям та дітям. Можливо, це навіть накладало відбиток на дитину, яка виросла, але це вже інша історія. До всього можна звикнути, і діти звикали до дитячого садка, а мама – до того, що кожного дня потрібно ходити на роботу.
З часом термін неперервної опіки над дитиною було продовжено до трьох років. Охочі можуть сидіти й довше, щоправда, без збереження утримання. Зворотний бік такої тривалої перерви в роботі очевидний. Є чимало жінок, які пішли в декретну відпустку багато років тому ще з державних підприємств чи одразу після інституту. Діти підросли, зміцніли, а ось мами як професіонали відстали від сучасних вимог. Окрім того, зникла упевненість в собі. Від страху перед невідомістю опускаються руки.
Перше, що є необхідним для виходу з „післяпологової коми”, – це ліквідувати прогалину в знаннях про ринок праці, нові професії, вимоги до кандидатів, приблизні заробітки тощо. Найперше розпитайте знайомих, почитайте спеціалізовані видання, скористайтеся інформацією центру зайнятості, розташованого у вашому районі. Тільки не лякайтеся, що ви нічого не вмієте і що у вас немає досвіду, не задкуйте, пам’ятайте, що мати, дружина, господиня, менеджер, бухгалтер, продавець, агент – усе це соціальні ролі. Чим більше в жінки таких ролей, тим більше вона задоволена життям. Не клеїться на роботі – діти потішать. З чоловіком негаразди – зате на роботі ваш проект затвердили.
Спробуйте пригадати, що саме ви колись вміли робити найкраще, за що вас цінували на роботі. Якщо це не додало вам упевненості в собі, можливо, варто відвідати психолога?
Отож, у вас є бажання працювати, ви знаєте про сучасний стан ринку праці, ви упевнені в собі. Найголовніше на цьому етапі не переоцінювати себе і пам’ятати, що досвіду все-таки немає, а тому підшуковуйте роботу, адекватну вашим можливостям. Не варто одразу претендувати на посаду керівника чи виконавчого директора. Тому розділи „перші особи підприємства” і „керівники…” варто полишити поза увагою. Інакше, отримавши цілу низку відмов, у вас зіпсується настрій, понизиться самооцінка. Навіщо вам це?
Часто-густо, телефонуючи за оголошенням, ви починаєте розмову з секретарем. Вона може вам розповісти про роботу багато корисного, дасть відповідь на деякі запитання, але не вона вирішує, кого приймати на роботу, а кого ні. Тому необхідно зустрітися з людиною, яка має такі повноваження, докладно обговорити з нею вимоги, що існують на фірмі, розповісти свою трудову біографію й про те, що ви вмієте і чим хотіли б зайнятися вже і зараз, якщо вас приймуть. Пам’ятайте, що велике бажання працювати – і саме тут – дуже цінується, іноді навіть більше, ніж злощасний досвід.
Окрім того, якщо вам складно різко й надовго відірватися від плити, та й дитина не готова увесь день бути сама-одна, не намагайтеся влаштовуватися на повний робочий день. Вам радше підійде часткова зайнятість з неповним робочим днем чи неповним робочим тижнем. Такі пропозиції також бувають.
Не бійтеся починати „з нуля”, навіть якщо минулий досвід не згодиться. Займіться чимось більш вигідним, новий досвід, як і нові успіхи, цілком вам „по зубах”. Не бійтеся вчитися. Не прикривайтеся відмовками на зразок „здібності не ті”, „та й вік не той”.
Здатність до навчання є в будь-якому віці, тільки в молодості навчання опирається на пам’ять, а пізніше – на інтелект, логіку, життєвий досвід. І ще: поки ви ще не спокушені новачки, не кидайтеся будь-що розповсюджувати, приміром. Це, звісно, доступно, і попереднє навчання, напевне, дуже цікаве, як і все нове, але сувора реальність підказує, що більшість з тих, хто навчалися, вийшовши на вулицю з товаром для пошуку клієнтів, не можуть і рота розтулити.
Ваша кар’єра для вашої дитини – також нагода пишатися мамою. З якою радістю вона розповість, що мама не тільки смачний пиріг може спекти, але й розмовляє англійською, і дуже гарна щоранку йде на роботу.
