Чи задумувалися ви колись про те, чому люди не вчаться на своїх помилках? Усі ми успадковуємо зі своїх сімей якісь життєві сценарії, моделі поведінки, які завжди успішно працюють практично.

Але поки людина молода, це не сильно відчувається. Життєва сила, молодість, енергія беруть своє. В юності людина не здатна довго ображатись, накопичувати в собі чорну заздрість, довго перебувати у стані меланхолії. Обставини змінилися – і ось уже хмара відійшла і визирнуло сонечко.

І здається, що життєвий досвід покликаний відкоригувати ті схеми, які є в людини в голові – при зіткненні з реальністю вони, за логікою, повинні розсипатися на порох. Зрозуміло, що якщо ти йдеш по калюжі прямо, то намочиш ноги і наступного разу навчишся обминати калюжі! Але цього чомусь не відбувається. Чому?

З роками усе поглиблюється

З роками ми не тільки не позбавляємося деструктивних схем. Ми їх обтяжуємо та поглиблюємо.

І те, що в юності проходило як чорна хмара після дощу, тепер перетворилося на нескінченно похмуру осінь з дрібним дощем, листям, яке жене вітер по мокрому асфальту.

Образи та відчуття провини стискають лещата. Агресію важко утримувати в собі, й іноді вона проривається, створюючи нам репутацію жовчних, похмурих і дратівливих людей, завжди всім незадоволених. Тривога зашкалює, перетворюючись на генералізований тривожний розлад. Якщо нас раніше лякав стоматолог та собаки на вулиці, то тепер нас лякає ВСЕ. Нав’язливі думки захльостують розум, змушуючи все далі уникати реальності, життя перетворюється на невидиму навколишнім драму, що розгортається на підмостках внутрішнього театру тіней.

Іноді психологи навіть відмовляються працювати з людьми старшого віку, оскільки вважають, що ті вже мало здатні до змін – саме через ці проблеми, що розрослися і заполонили психіку, з якими людина зжилася, і які вже частина її самої.

Я вже не говорю про те, які зміни на рівні тіла супроводжують ці проблеми – тілесні блоки, хвороби…

Човен дедалі більше обростає водоростями, слизом, черепашками. Стає все важчим і ось-ось піде на дно.

Чому життя нас не вчить?

Чому, відточуючи свої моделі поведінки, ми не стаємо досконалішими, а, швидше, навпаки? Річ у порочних колах.

Будь-яка деструктивна схема (образа, депресія, заздрість, агресивність) працює за принципом негативного зворотного зв’язку, або розвивається по замкнутому колу, яке насправді часто і не коло, а скоріше спіраль, тому що при кожному новому витку проблема злегка посилюється.

Приклад – замкнуте коло образи.

Аліна – дуже вразлива людина з дитинства.

Вона росла у сім’ї вразливих батьків, а батько до того ж часто випивав. Дівчинка боялася щось порушити у нестабільній сімейній системі, почувалася відповідальною за стосунки батьків та винною, якщо щось йшло не так. Їй здавалося, що це через неї.

Вона дуже боялася, що після її провини батьки образяться на неї і відкинуть. Відправлять жити до бабусі, яку Аліна не любила. Або зовсім виженуть з дому на вулицю (Йди, звідки прийшла!). Дитина без батьків не виживе.

Тому в Аліни склалися глибинні переконання: “Без стосунків я нічого не варта (не виживу)” і “Я завжди повинна підлаштовуватися і заслуговувати на любов, щоб зберегти стосунки”.

Тож з людьми Аліна завжди намагається бути хорошою. Для неї буває шоком, якщо раптом інша людина щось робить не в її інтересах – вона ж пожертвувала для неї своїм комфортом і часом. Виникає сильна образа.

Аліна намагається уникнути такої людини. Замикається у собі. Але оскільки вона вважає, що без стосунків вижити не можна, вона знову шукає стосунки і починає старатися ще більше, щоб догодити іншій людині. Початкові переконання посилюються, і спіраль йде на новий виток.

Замкнуте коло

Коли людина перебуває в пастці замкненого кола, її мислення ходить по звичній колії, і людина не має часу зупинитися і подумати. Суть замкнутих кіл у тому, що це завжди спроба втечі.

Втеча від неприємної емоції (або навіть збірної солянки суперечливих емоцій), що лежать в основі кола. Ви можете вважати їх нестерпними. Або відповідно до дитячого сценарію неусвідомлено припускаєте, що така ситуація вас вб’є – ви втратите кохання близьких і не виживете.

Щоб розімкнути коло, потрібно набратися мужності подивитися своєму страху просто у вічі. Набратися мужності пережити біль і зрозуміти, що він стерпний.

І не менш важливо зрозуміти, що вас тримає у пастці кола, які переконання? Наскільки вони відповідають реальності?

* * *

А ви помічали, що ходите по колу?

А ваш човен весь обріс мушлями чи виблискує новою фарбою?

Авторка – психологиня Наталія Шуба