“Піднімаємося на 5 поверх пологового будинку… пологове відділення… свята святих… тут ще не ступала нога звичайного смертного чоловіка!!! Нам призначають окрему палату…
Розташовуємося… чую як в сусідніх палатах бідненькі породіллі стогнуть… кричать… плачуть… скребуть стіну… і до мене доходить КУДИ Я ПОТРАПИВ І ЩО ЗАРАЗ БУДЕ!!! У боротьбі розуму і страху перемагає любов до дружини.
Перейми у нас слабенькі, нас починають «проколювати»… не буду описувати весь процес проходження перейм… але… МЕНІ ЩЕ НІКОЛИ НЕ БУЛО ТАК ВАЖКО!!! Поставили крапельницю… щось не так з голкою… виходжу до коридору… і всім своїм басом на весь поверх… «СЕСТРооооо»… всі породіллі спочатку притихли… потім відразу у двох почалися стрімкі пологи (мені навіть подяку висловили).
З 5 ранку, до 1 годині дня… ні покурити, ні в туалет, весь час з дружиною… масажую їй крижі… Вона повідомляє лікарям, що їй треба ТЕРМІНОВО народити… тому що о 6 вечора нам мають привезти холодильник…
До першої години дня я вимотаний як після розвантаження ешелону брудних памперсів. Коли ми переходили з палати на пологовий стіл (або стілець)… я хотів зникнути .. провалитися… знепритомніти… Але моя свідомість залишати мене не хотіла!
Потуги!!! О БОЖЕ НЕВЖЕ ТАКЕ МОЖЕ БУТИ??? Тужусь РАЗОМ ЗІ СВОЄЮ ДРУЖИНОЮ… На щоках У МЕНЕ тріщать АРТЕРІЇ… ОЧІ ЧЕРВОНІ… (ще трохи, і я «народив би» разом з нею в прямому сенсі… ось тільки плід моїх пологів був би несподіванкою для всіх присутніх при пологах) = ))))))))))… нелюдський крик ОСТАННЬОЇ потуги… ТИША (минуло кілька хвилин, але мені здається що йдуть години, я відчуваю як ворушиться і сивіє волосся на голові)… і наше маленьке диво своїм найпрекраснішим криком повідомило всьому людству, що вона з’явилася на світ… вона готова жити… і наплювати їй на всіх навколо. крім татуся і мамки.
Мені повідомляють, що у нас дівчинка… я стою і реву не приховуючи сліз… всі хто був в «пологому» з повагою дивляться на мене… і вітають… а я стою… розмазую соплі і реву… Дорогі жінки… ДЯКУЮ ВАМ… !!!”
