Київ, серце нашої країни, був заснований на трьох пагорбах, і кожен з них називався на честь братів: Кий, Щек і Хорив. Однак, мало хто знає, що це місто мало й інші назви, що зберігаються в історії як загадка для сучасних дослідників.
“Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом”, – йдеться у легенді.
Усі ми знаємо, що назва нашої столиці пішла від імені засновника – Кия. Втім головне місто країни мало ще дві назви, походження яких досі залишаються загадкою для дослідників. Детальніше про старовинні назви Києва та районів столиці написала у своїму дописі Pani Tasya.
Які ще у давнину називали Київ?
Самбатас
У 948 році Костянтин Багрянородний написав трактат “Про управління імперією”. Текст не був призначений для широкої публіки, фактично він писав трактат для своїх нащадків. У тексті Костянтин зазначає, що столицею Русі є місто Київ і другою назвою міста є Самбатас.
Варто зазначити, що ця назва не зустрічалася потім у жодних джерелах. Дослідники поки не визначили, що це слово може означати. Є різні теорії походження цього топоніму: назва може бути хазарською, скандинавською, готською, єврейською, балтійською, болгарською, тюркською та навіть іранською.
Кенугард
Вікінги у давнину називали нашу славну столицю Кенугард. Ця назва збереглася в кількох давньоскандинавських сагах, зокрема в “Сазі про Еймунда”.
Є два варіанти тлумачення цієї назви. Згідно з першою теорією, “Кенугард” означає “місто човнів”, адже Київ дійсно знаходився в центрі торгівлі.
Друга теорія стверджує, що ця назва має таке ж походження, як і сучасний варіант “Київ”. Нібито обидві назви можна трактувати як “місто Кия”.
Старовинні назви районів Києва
Оболонь — коріння слова «оболонь», очевидно, йде в ті часи, коли люди континенту говорили на одній прамові. Оболонь – італійська Болонья має походження від одного слова, яке означає, що “на літо луки розливаються з безліччю озер”.
Поділ – стародавні слов’яни називали місцевість під горою, або “по низу”, “по долу”.
Печерськ – має відношення до печер.
Желяни – на місці сучасних Жулян знаходилося святилище слов’янської богині смутку – Желі та
стали звичним нам Жулянами тільки на початку XX ст. з вини службовця імперської канцелярії, що переплутав букву,
Видубичі – саме в цьому місці виплив на берег («Видибай боже») дерев’яний ідол Перуна, який скинув в річку 988 року князь Володимир при Хрещені Русі.
А ось в районі Кирилівської гори мешкав не Бог та не ідол, а справжній дракон. За переказами, легендарного Горинича убив київський богатир Кирило Кожум’яка, а на місці побудували церкву
Деміївка з’явилася в XIX ст. і пов’язана з купцем Демієм.
Борщагівка — названа від річки Борщівка, на берегах якої ріс борщець, або щавель, звідки і походить назва борщу (борщець – інгредієнт).
Сирець – походить від виробництва необпаленої цегли, – сирцю.
Шулявка – йде корінням в Київську Русь. Тільки тоді ця місцевість іменувалася трохи по-іншому – Шелвів борок (так називали невисокий лісок із галявинами) та пізніше складне на вимову слово перетворили в Шулявку.
Конча-Заспа — у цьому місці козаки напали на сонне польське військо, і польські вартові, щоб розбудити сплячих шляхтичів, голосно кричали «Кінчай засипати!».
Куренівка – в козацькі часи стояли курені.
Теремки – за часів Київської Русі знаходилися тереми знаті.
Вітряні Гори – пагорби неподалік виноградників, де зазвичай дме сильний вітер.
Осокорки – від дерева осокір, яке і зараз часто зустрічається в цьому районі.
Виноградар – місце, де вирощували виноград.
Липки – від липової алеї на Печерську, що якось належала Лаврі.
Галагани – від прізвища господарів, поміщиків Галаганів.
Позняки – від прізвища Позняка, місцевого поміщика.
Дарниця – За версією дослідника А. Железного, назва поселення походить від назви р. Дарниця. В деяких тюркських мовах поняття «річка» виражено словом «даріа» (Аму-Дар’я — Мати річка). Вперше Дарниця згадується в 1509 році у стародавніх слов’янських рукописах зі згадки про те, що великий литовський князь подарував Микільсько-Пустиному монастирю ділянку берега на річці Дарниця.
Чоколівка — від прізвища власника друкарні Чоколова, який дав 9 тисяч рублів на придбання землі.
Караваєві Дачі – відповідь у назві, – тут були дачі відомого хірурга В.А. Караваєва.
Кучмин Яр – від прізвища першопоселенця Григорія Кучми.
Вигурівщина – по імені колишнього власника – дворянина Станіслава Вигури (землі під Києвом йому подарував польський король Сигізмунд).
Троєщина – поруч якось знаходилися володіння Троїцького монастиря, на яких кілька сот років тому оселилися жителі Чернігівської губернії.
Либідьська – від назви річки Либідь
Почайна – від назви річки Почайна
Хрещатик – головна вулиця міста Києва являє собою долину між Старим містом і Печерськом. Долина ця була перехрещена іншими долинами, або балками. Звідси назва: перехрещена, або Хрещата долина, Хрещатик
Лук’янівка – на ім’я Лук’яна, який тримав землю
Татарка — від нижньогородських татар, які оселилися поблизу нинішньої Татарської вулиці (названа в 60-ті роки XIX століття), а невдовзі влаштувалися на Подолі біля Житнього ринку.
Протасів Яр – відомий під сучасною назвою від початку XIX століття, коли його землями володів місцевий селянин Протас.
Голосіїво – назва пов’язана зі словом голосити. За легендою, після чергового нападу татар на Київ, саме тут місцевості жителі міста голосили – оплакували загиблих і захоплених в полон.
Берестейка — від україномовного застарілого топоніма Берестя
Дорогожичі — походить від “Дороги жити”, бо було місцем помешкання вельмож.
Нивки — назва пов’язана з річкою Нивкою, що протікала на Борщагівці
Святошин – назва має витоки із часів Київської Русі і пов’язується з ім’ям Чернігівського князя Святослава Давидовича, бо ці землі були його вотчиною і дісталися йому у спадок. На схилі літ він перейшов у чернецтво і в народі він звався Святоша. Про це ж загадка у Літописі Руському.
Біличі – утворилися від особливостей рельєфу і угідь. Місцевість мала багато білої крейди, білих грибів та білок у лісах. В документах урочище Біличі вперше згадано в 1161 році.
Берковець – ‘бірка’ – вівця, бо тут була наявність монастирського пасовиська. Вперше згадується 1240 року як поселення Берков, що належало Києво-Печерському монастирю.
Биківня – місцеві жителі замість коней впрягали биків, що для цього там утримувались, у вози, які через болота перетягували купецький товар.
Княжичі – згідно з легендою, ще в княжі часи, тут мав свій палац Соловей Розбійник. Літописні ж згадки про Бронь-Княжу відносяться до 1125—1147 рр. Польська королівська грамота згадує про Княжичі як поселення монахів у 1489 році.
Пуща–Водиця – назву місцевість отримала від слова «пуща», тобто густий, непрохідний ліс, і невеличкої річки Водиці, якої вже не існує.
Солом’янка – він солом’яних хат, де мешкали залежні селяни, «закріплені» за духівництвом Києво-Печерської Лаври, та відставні солдати.
Бортничі – рід занять перших поселенців, які в давні часи займалися бортництвом – збиранням у лісі меду диких бджіл з бортей.
Китаїв – від давньослов’янського слова «кита» — «зв’язаний в пучок» сніп.
Корчувате – походить від давнього слова «корч» (кущ, пень).
Березняки – “Березняк» походить від березового гаю, що існував у цій місцевості.
Воскресінка – від назви церкви “Воскресіння Христового”, що на Подолі, якій належали ці землі.
Труханів – дочка половецького хана Тугоркана (Тугорхана), вона ж дружина князя Святополка Ізяславовича мала свою літню резиденції на сучасному Трухановому острові.
Райдужний – згідно уявлення стародавніх, тут знаходився «райський міст-дуга» між «дольнім» і «горнім» світами – тобто особливе святе місце.
Радимо також прочитати:
- Українська мода: як змінювалася від Київської Русі до сучасності
- Київ дав 158 королев і королів Європі. Пам’ятаймо про це!
