На Різдвяні свята 1603 року самбірський староста Юрій Мнішек приймав дорогого гостя — ясновельможного князя Константина Вишневецького, свого зятя. Серед князівського почту виділявся юнак, зовсім не схожий на інших слуг. Дмитрій був хлопцем не лише дужим, а й освіченим, з манерами аристократа.
Побачивши доньку воєводи, красуню Мар’яну, він закохався в неї з першого погляду. Оскільки шансів не мав, невдовзі одному зі слуг старости вручили листа, в якому відкрив свою особу… царевич Дмитрій, наймолодший син Івана IV Грозного! І Мар’яна відповіла йому взаємністю. Саме з цього великого кохання виросла найбільша катастрофа історії росії — громадянська війна, відома в історіографії під назвою «русская смута».
Самозванець чи спадкоємець?
Вважали, що великий князь Дмитрій Іванович загинув у дев’ятирічному віці внаслідок нещасного випадку 1591 року (згідно з офіційною версією, сам собі перерізав горло під час нападу епілепсії, що стався, коли грав «у ножики»). Втім удова царя Івана Грозного Марія Нага звинуватила у вбивстві сина двох придворних вельмож царя Бориса Годунова, яких натовп розтерзав одразу. Відтак особа покійного царевича стала популярною. Самозванці, які претендували на царський престол, з’являлися не раз.
Проте наш Дмитрій успішно пройшов усі тести Мнішека та Вишневецького на автентичність, а невдовзі його представили королю Жигмонтові III і папському нунцієві. Стривожений цар прислав королю гінця з листом, що Лжедмитрій Іванович — насправді монах-розстрига Грішка Отрєп’єв. Але на це ніхто не зважав.
Тож у Самборі готувалися водночас до весілля та війни. Дмитрій і Мар’яна заручилися. На гроші з королівської скарбниці Дмитрій найняв 1600 вояків і вирушив у похід. До нього приєдналися 2 тисячі запорожців і загін донських козаків. Московські міста здавалися здебільшого без бою, їхні залоги приєднувалися до його армії.
У розпал походу на Москву помер цар Боріс Годунов. Щоб запобігти міжусобицям у зв’язку з відсутністю легітимного престолонаслідника, московські бояри вирішили не лише здати столицю без бою, а й зустріли Дмитрія з царськими почестями: урочисто він в’їхав у Москву 20 червня 1605 року. А ще через місяць Марія Нага, яку спеціально привезли з монастиря, куди її запроторив цар, привселюдно визнала його своїм сином. Обоє ридали, а потім Дмитрій уже йшов простоволосий пішки за її каретою.
Криваве весілля
Осовившись, молодий цар викликав Мар’яну до москви. У травні 1606 року відбулося весілля й коронація. З ініціативи Дмитрія коронували не лише його, а й дружину. Відтак Мар’яна (по-російському — Марина) стала першою коронованою царицею. А 27 травня, у розпал весільних урочистостей, Дмитрія підступно вбили змовники на чолі з боярином Василієм Шуйським. Дмитрія поховали, але оскільки численні прихильники почали поширювати плітки про його чергове чудесне спасіння, труп викопали, спалили, зарядили попелом гармату й вистрелили в бік Самбора…
Влаштувавши різню польських гостей (убили 524 особи), змовники все ж не зачепили Мар’яну та її батька. У липні 1608 року Мнішеки покинули Ярославль, куди родину заслав новий цар, і вирушили додому. Проте дорогою їх перейняв загін польських гусарів. Від них вони довідалися, що влада царя Василя Шуйського поширюється лише на столицю, селяни піднялися на війну за свої права. На москву йшли козаки рятувати законного царя Дмитрія, який удаки врятувався і муштрує своє військо в селі Тушиному.
Дмитрій II, що видавав себе за чоловіка Мар’яни, був на нього зовсім не схожий. Мав певні таланти полководця, але не мав харизми. Тому Мар’яна погодилася визнати його за свого чоловіка лише під тиском шляхти (задля інтересів держави) і ксьондзів (задля інтересів католицької церкви).
Війна і жахлива серть
1609 року Жигмонт III висунув на престол кандидатуру королевича Володислава. Небезпідставно побоюючись за своє життя, Дмитрій II покинув Тушине. З гуртом прихильників він перебрався до Калуги, а невдовзі туди ж переодягнена в гусара під охороною кількох сотень донських козаків прибула й Мар’яна. 1610 року королівське військо розтрощило армію Шуйського.
Дмитрій II спробував вести переговори з королем, пропонуючи йому допомогу свого все ще численного загону під час штурму Москви. Але непопулярного Шуйського скинули з престолу й видали королеві, а московичі присягнули Володиславові. Тому королівські дипломати запропонували Мар’яні зректися корони взамін на маєтки в Речі Посполитій. Однак вона відмовилася.
Чому? Від Дмитрія II цариця народила спадкоємця, якого назвала Іваном. А оскільки на її права на московський престол зважав навіть король, то тепер амбіції цариці дістали додатковий аргумент. Проте в грудні 1610 року Мар’яну спіткало нове нещастя: Дмитрія вбили татари з його ж почту.
Проте Мар’яна не здавалася. Основною ударною силою в боротьбі з інтервентами стало народне ополчення на чолі з князем Дмитрієм Пожарським, рязанським воєводою Прокопієм Ляпуновим і отаманом донських козаків Іваном Заруцьким. Ляпунова вбили донські козаки, а зачарований красою та мудрістю Мар’яни Заруцький змусив ополченців їй присягнути.
До 1612 року Мар’яна проживала разом з Заруцьким у Коломні. Проте після того як ополченці вибили з кремля польський гарнізон, особливо після обрання Земським собором царем Михайла Романова (1613 рік), вони змушені були переховуватися серед козаків, поки їх заарештували на Уралі 1614 року. Того ж року отамана посадили на кіл, а трирічного царевича Івана повісили біля кремля.
Саму ж Мар’яну тримали в темниці в Коломні. Того ж року, як повідомили царські дипломати королеві Жигмонту III, вона померла (імовірно, горду самбірчанку все-таки стратили). Є легенда, що перед смертю цариця прокляла рід Романових: «Жодний Романов не помре своєю смертю і вбивства триватимуть доти, доки Романови не загинуть усі».
Через 300 років розпочалася Перша світова війна. А ще через три роки більшовики замордували всю сім’ю останнього російського імператора та його найближчих родичів.
Авторка – Василина Іванова
