Кава із ХVI століття стала найулюбленішим напоєм в Османській імперії. Її із задоволенням пили у кав’ярнях та султанському гаремі. Адже вона не лише бадьорила і надавала сил, а й ставала приводом для масових зібрань та навіть спеціальних церемоній.

Заборони султана Сулеймана

Першу кав’ярню в Стамбулі 1554 року відчинив крамар із Алеппо на ім’я Шемс. Відтоді за кілька років таких закладів відчутно побільшало. Адже кава, яку привозили морем із Ємену, так полюбилася стамбульцям, що вони ледь не щодня відвідували кав’ярні.

«Чорна, як чорнило, кава – дуже гарний напій. Він зцілює від хвороб, зокрема, помічний від болів у шлунку», – занотував у ХVI столітті німецький мандрівник Леонард Раувольф під час подорожі на Близький Схід.

Вподобали каву і яничари. Вони замість військових тренувань почали чимало часу проводили за балачками у кав’ярнях. Це занепокоїло султана Сулеймана Пишного, який і сам разом із дружиною – Роксоланою (Hürrem Sultan) смакував цим напоєм. Тож попервах обклав господарів кав’ярень спеціальними податкам.

Це позначилося на ціні напою, яка зросла у кілька разів, але не призвело до зменшення його популярності. Адже лише в Стамбулі в останні роки правління султана Сулеймана кількість кав’ярень зросла до п’ятдесяти. І у них постійно було людно.

Незадоволений султан Сулейман звернувся за порадою до шейхульіслама (муфтія) Ебуссууда-ефенді, який одразу ж видав фетву (богословсько-правовий висновок в ісламі) на заборону вживання кави.

Так намагався прибрати з міста осередки зібрання натовпу, у яких могли назрівати протесні настрої серед містян, підбурених яничарами. Адже ті були невдоволені відсутністю військових походів, у які припинив ходити старий та хворий султан.

Кавування – привід для повстання

Утім, 1591 року інший шейхсульіслам Бостанзаде Мехмед-ефенді послабив заборони на вживання кави. Її обожнювала матір правлячого султана Мехмеда ІІІ – валіде Сафіє та навіть кохана жінка – хасекі Халіме, яка у буремні роки повстань стала матір’ю Мустафи І.

Опинившись у засланні в Старому палаці, ці жінки не зрадили своїй звичці пити каву, тому утримували серед прислуги чисельний штат кавників.

Водночас у Стамбулі та інших містах Османської імперії почали множитися кав’ярні, які разом із мейхане (шинками) перетворилися на осередки зібрання кримінальних елементів, які приклалися до дестабілізації політичної ситуації в Османській імперії.

Тоді ж столицю охопив розгул бандитизму, грабежів та розбоїв. На додаток, жертвою змови повстанців став юний султан Осман ІІ, якого підбурювані натовпом яничари 1622 року по-звірячому стратили.

Однокровний брат убитого Османа ІІ – Мурад ІV, відомий суворим норовом та переможними походами на Сефевідський Іран, 1633 року наклав сувору заборону на функціонування кав’ярень та мейхане, які окупували бандити та повстанці. Усіх порушників він нещадно страчував.

Але із його раптовою смертю 1639 року та зі сходженням на трон молодшого брата Ібрагіма І (Божевільного) кава знову повернулася до кав’ярень та султанського палацу. Адже його, як і покійного Мурада ІV мати – владна валіде Кьосем полюбляла смакувати цим напоєм.

Серед її речей, описаних 1651 року після насильницької смерті, були кавові набори зі срібла та порцелянові горнятка.

Почесна посада у палаці

Пристрасть до смакування кавою перейняла і невістка Кьосем – султана-українка Хатідже Турхан. Про це свідчить велика кількість кавових наборів з китайської порцеляни та інкрустованих дорогоцінним камінням і золотом філіжанок, знайдених після смерті серед її речей.

Подейкують, що на картині невідомого художника ХVII століття «Кавовий настрій» зображена саме Хатідже Турхан.

Прикметно, що її кавник Шабан-ага став чоловіком найвідданішої служниці Мелекі. Та якось врятувала життя Хатідже Турхан, видавши плани свекрухи Кьосем про отруєння її сина – шестирічного султана Мехмеда ІV.

Відтак ця подружня пара стала найзаможнішою у Стамбулі. Адже брала хабарі за державні призначення, які узгоджувала із Хатідже Турхан – повноправною регенткою малолітнього Мехмеда ІV, котра фактично правила Османською імперією.

Але під час повстання 1656 року Шабана-агу із дружиною Мелекі, яких звинуватили в хабарництві, показово стратили. Попри це, служники, які варили у султанському палаці каву, не втратили свого впливу на політичні справи.

Так, невістка Хатідже Турхан, грекиня Гюльнуш, яка була валіде за двох синів-султанів – Мустафи ІІ й Ахмеда ІІІ, саме головному кавнику доручала під час звільнення великого візира відібрати у нього печатку й передати наступнику.

А якось навіть попросила вручити від неї у дарунок великому візирові хутро й інкрустований коштовностями кинджал. Той у відповідь винагородив головного кавника породистим жеребцем, закутим у золочену збрую, а його помічникам ще й роздав гроші.

Загалом, Гюльнуш за життя змінила п’ять головних кавників, які до того служили вартовими у султана. Кожному з них щомісяця видавала платню – 5 тисяч 600 акче (османська срібна монета), тобто, за сучасними розрахунками – $5 тис. 600. Як бачимо, варити каву у султанському гаремі було надто прибутковою справою.

Порцелянова колекція

Не втратив цей напій популярності серед гаремниць і у ХVIII столітті. Так, кавування у Старому палаці невістки валіде Гюльнуш – султани- українки Шехсувар (Марії) 1715 року призвело до пожежі, яка охопила покої гарему, павільйон покійного султана Мурада ІII та приміщення хамаму. Її син Осман ІІІ зійшов на трон у 55 років і також не уявляв свого життя без кави.

А в ХІХ столітті у султанському гаремі вже влаштовували цілі кавові церемонії. Ось, як це дійство описувала дочка султана Абдулхаміда ІІ, Шадіє:

«Міцна, висока служниця – калфа тримала в руках велику срібну або ж золоту тацю, із якою заходила до вітальні. З обох боків її супроводжували помічниці. Одна з них перед тацею тримала велику оздоблену перламутром й вишивкою скатертину. Інша несла джезву зі срібним тримачем. Вона турботливо наливала каву до оздобленого коштовностями порцелянового горнятка, що стояло в середині великої таці. Перемістивши його на маленьку тацю, вручала гостям. За цією церемонією задля уникнення помилок уважно стежила головна кавниця султанського гарему – кахведжі-уста, яка стояла попереду служниць, що розливали каву».

І до сьогодні у султанському палаці Топкапи збереглася одна з найбільших у світі колекцій кавового посуду із китайської порцеляни, яку султани, починаючи із ХV століття, замовляли у місті Цзіндечжень. Вона налічує 10 700 предметів для кавування!

Адже в Османській імперії побутувала думка, що напої краще вживати із порцелянового посуду, бо це – корисно для здоров’я.