Телефонують мені якось на роботу з дитячого садка і наполегливо рекомендують прийти забрати доньку додому чимраніше.
– Що сталося? – Запитую. – Що з Нікою?
– З вашою дочкою все гаразд, але нам з вами треба серйозно поговорити. — Голос виховательки звучить дуже холодно.
Намагаються зосередитися на роботі, виходить погано, відпустили, бігом в садок. Там на мене дивляться косо і відправляють до психолога. Психолог зітхає, дивиться як на двієчницю і дає мені дитячий малюнок:
— Ми проводили тестування, кожна дитина малювала свою сім’ю. Всі намалювали тих, з ким живуть, хтось ще й інших родичів додав. А ось що намалювала ваша дочка…
Дивлюся на малюнок. Варто сказати, що Ніка малювати не дуже любить, та й вдається їй це не дуже навіть для її віку. На аркуші три схематичні фігурки із рисочок та кружечків. Зате з підписами, донька вже літери знає і збирається писати слова. Підписи: «тато», «баба Оля», «я». Все.
— Розумієте? – Запитує психолог. – Bac немає в житті дочки. Просто немає. Ви взагалі в ньому не берете участь. Життя дівчинки – це тато і бабуся, а їй потрібна мама! Дуже потрібна!
Ну і так далі… Хвилин п’ятнадцять мене відчитувала психологиня, казала змінити ставлення до дитини.
Вийшли ми із садочка. Ідемо додому. Ніка щебече, а я ні жива ні мертва. Думаю – як же так? З донькою не розлучаємося ні на день. Дитина бажана. Люблю її більше за життя, книжки читаю, скрізь її вожу, вдома разом і готуємо, і прибираємо, і з собакою гуляємо. Дівчинка лагідна, добра. Як же тaк? Нарешті, не витримала.
— Нікусь, — намагаюсь говорити спокійно. — Ви з Оксаною Валеріївною сьогодні малювали…
– Так, – підтверджує донька.
– А чому ти намалювала тільки тата і бабусю, а мене ні?
– Мамочко, ти така красива! – каже Ніка. — А я так добре малювати ще не вмію!
Також прочитайте:
- Про що розповідає дитячий малюнок
- Не вчіть дитину малювати! 10 аргументів від арт-терапевта, чому не варто цього вчити
