десятина

Історія про людяність, або До кожного приходить час платити десятину

Пам'ятайте: коли ми щось втрачаємо - ми платимо десятину. А головне у цьому житті - не втратити людяність. Усе інше можна надолужити.

Ранок. Либідська. Я забігла в супермаркет. Взяла мінеральну воду і до каси. У черзі переді мною стояв чоловік років 35-ти. Гарної статури, зі смаком одягнений, але вигляд у нього був якийсь незібраний. Він заплатив за пляшку дорогої випивки і вийшов на вулицю.

– Був крутим бізнесменом, і все втратив, – сказала мені продавчиня.

Я нічого не сказала. Ранок. На своїй хвилі.

– Чесно! Усе втратив і тепер кожен вівторок і п’ятницю приходить купує на решту грошей найдорожчий коньяк, – додала продавчиня.

Це – десятина

Я вийшла на вулицю. Чоловік стояв недалеко від входу, поставивши пляшку на лавку.

– Дорогий, але не якісний, – сказала я.

Він подивився на мене.

– Це ще чому?

Я взяла пляшку і показала три відмінності.

Він з зацікавленням подивився на мене.

– Звідки такі знання?

– Я майже рік присвятила піару цієї продукції. Народилась у Вірменії, як я можу не знати все про хороший коньяк?

Він усміхнувся.

– Ваша робота?

– Моє хобі. Чому саме по вівторках і п’ятницях ви купуєте найдорожчий алкоголь?

– Люблю систематичність.

Ми обоє посміхнулись.

– А якщо чесно?

Він покрутив пляшкою, зітхнув, потім поглянув на мене.

– Усе банально. Друг зрадив, партнер по крупному підставив, дружина пішла, а дівчина на днях розбила авто.

– І все?

Він здивовано поглянув на мене.

– Хіба цього мало?

– Ви позбулися людини, яка не була вашим другом, від вас пішла жінка, яка вас не кохала, дівчина розбила машину, але залишилася живою. А партнер підставив по крупному і тим самим ви заплатили десятину на багато років вперед.

Він вже широко усміхався.

– А ви ніби постійно віддаєте десятину?

– Обов’язково! Тому Бог, коли я потрапила в схожу ситуацію, дав мені інше рішення. Ви почали пити, а я почала рекламувати алкоголь. Помітили різницю?

Він розправив плечі і подивився на мене.

– А ви не хочете кави? Я знаю гарне місце.

– Дуже!

Сильна людина вміє вчасно зупинитися

– Чому ви заговорили зі мною? – запитав мій новий знайомий?

– Профдеформація, – посміхнулася я. – Завжди виводжу всіх на розмову.

– А якщо серйозно?

– Я не повірила, що ви опуститеся на саме дно.

Ігор завмер і через кілька секунд запитав:

– Чому не повірили?

– Тому, що сильні люди вміють вчасно зупинитися.

Він поставив чашку і тоді приклав долоні до очей, намагаючись їх втиснути. Я розуміла, що він стримує сльози, і дала йому можливість заспокоїтися. Коли він прибрав руки, то помовчав певний період і тоді сказав:

– Так зазвичай мама казала батькові: “Сильна людина вміє вчасно зупинитися”.

Я спокійно додала:

– А ви син свого батька.

Ігор подивився на мене і посміхнувся.

– Як вчасно ви спустилися на землю, богиня піару.

Я розсміялася, тому, що багато років тому мене так називала моя колишня колега й неймовірно талановитий дизайнер. Іра робила такі макети, що всі приходили на них подивитись. Це було справжнім витвором мистецтва. Кожен макет.

Головне – людяність

Ми могли б ще розмовляти й розмовляти, але мені потрібно було бігти, щоб зайняти своє улюблене місце в коворкінгу біля вікна.

– Ви ж не випадково зустрілися мені сьогодні? – запитав Ігор.

І, я зрозуміла, що йому дуже хотілося вірити, що його життя дійсно стане іншим.

– Невипадково, – відповіла я. – Це моя десятина.

Він усміхнувся.

– Хіба богиня піару має платити?

– Часом навіть у подвійному розмірі, – відповіла я.

І поки я йшла дорогою, то змахувала сльози. Я не соромилася їх. Це наслідок катарсису – очищення сприйняття того, що було головним. А головним завжди залишається людяність.

Авторка – © Вероніка Кирилюк

Поділитись у:

Читайте також:

Ми у Facebook