Хочу поділитися з вами чимось особистим, що змінило моє ставлення до себе та до світу навколо мене. Це історія про те, як я навчилася хвалити себе за маленькі перемоги та знайшла спокій у повсякденних речах.
Колись я постійно себе критикувала, бо все роблю “не так”. Не розібрала випрану білизну до кінця? Невдаха, хто буде це за тебе робити? Прочитала кілька сторінок книги і відклала її, бо вона мені не подобалась? Лінива, ще й гроші на книгу потринькала. Годину гуляла вулицею і розглядала квіти, замість того, щоб займатися “корисними” справами? Згаяла час, вдома ще стільки роботи!
А тепер усе змінилося! Розібрала прання – молодець, моя ж ти господинька! Решту потім доробиш! Прочитала кілька сторінок – розумниця! Не хочеш – більше не читай! Книга – для мене, а не я для книги! Навіщо дочитувати, якщо не цікаво? Навіщо доїдати, якщо несмачно?
Це моє життя, і я буду його жити!
Одного дня, серед звичайної сірості і рутини, я усвідомила, що моє життя — це не безкінечний список обов’язків і вимог. Це моє життя, і я маю право жити його так, як вважаю за потрібне.
Я почала хвалити себе за найменші речі: за випрасувану сорочку (хоча залишилася ще гора непрасованого одягу), за кілька прочитаних сторінок книги (хоча більше не прочитаю, бо вона мені не зайшла), за п’ятикілометрову прогулянку з собакою (це і для здоров’я, і настрою корисно). Я зрозуміла, що кожна з цих дій — це крок до самопізнання та задоволення собою.
Я – молодець!
Мені більше не потрібно доводити щось комусь, навіть собі, що я – молодець. Я дозволила собі бути недосконалою, і в цій недосконалості я знайшла свою унікальність. Що б я не робила – я молодець! Я відкрила для себе, що краса життя полягає не у вилизаному будинку і не в бездоганній зовнішності, а в здатності знайти радість у простих речах: в музиці, яка резонує з душею, в книгах, які не обов’язково повинні бути дочитані до кінця, щоб залишити в серці слід.
Я навчилася любити себе не за “продуктивність” й “ефективність”, а за здатність чути і відчувати. Я зрозуміла, що моя цінність не вимірюється кількістю вимитих тарілок, приготованих страв або кількістю прочитаних книг. Моя цінність — у моїй здатності бути справжньою, жити за покликом серця.
Як сказала моя прабабця: “Були б усі здорові, а підлоги помиються”. Ці слова стали для мене символом того, що важливі речі в житті не завжди пов’язані з каторжною працею чи прагненням до ідеалу. Життя — це те, що відбувається тут і зараз, в цих моментах, коли ми дозволяємо собі просто бути, насолоджуватися тишею, красою навколо, власними думками та відчуттями.
І ось я стою тепер, з усмішкою на губах, дивлячись на квіти за вікном, і розумію, що не важливо, скільки ще справ мені потрібно зробити сьогодні. Важливо те, що я знайшла спокій у своєму серці, впевненість у своїх силах і здатність любити життя таким, яким воно є. Я хвалю себе не за “великі перемоги”, а за здатність знаходити щастя в “малих речах”.
Тож, дозвольте собі відпочити, помилуватися, проживати кожен момент. Хваліть себе за кожен крок, навіть якщо це просто насолода музикою чи година, проведена без метушні. Життя — це не перегони, і не завжди потрібно щось комусь доводити або досягати вершин. Іноді достатньо просто бути собою, дихати і дозволяти собі відчувати радість від того, що ти живий.
Нехай ваші дні будуть наповнені маленькими радощами, а серце — теплом і спокоєм. Пам’ятайте, що кожен день — це можливість зробити щось добре для себе, навіть якщо це просто момент зупинки, щоб помилуватися красою навколишнього світу.
Сім причин щодня себе хвалити
