…Колись я теж думав, що хорошим людям життя має давати бонуси… Ну хоча б трохи тиші. Трохи справедливості. Трохи спокою. А потім життя посміхнулося й сказало: “Та ні, Валєрчик… У тебе інший тарифний план…”
І помітив таку цікаву річ… Дуже часто найбільше випробувань проходять саме ті люди, які всередині світлі. Не тому, що Всесвіт їх ненавидить. А тому, що життя дивним чином навантажує тих, хто здатен витримати більше… Одних ламає перша зрада. Інших – перша втрата грошей чи успіху. Третіх – чужа думка… А є люди, яких життя крутить, як стару пральну машинку на режимі “віджим 1200” (це просто в моєї такий максимум))…
І вони все одно встають. Без фанфар. Без рятівників. Без “пожалійте мене”. Просто встали. І пішли далі. Через біль. Через втому. Через “я більше не можу”… І, можливо, зараз скажу річ, яка багатьом не сподобається… Але життя дуже рідко “лупцює” слабких. Воно їх часто навіть не чіпає. Бо навіщо? Слабка людина ламається ще на першому рівні:
- від образи;
- від втрати;
- від чужої думки;
- від того, що “не оцінили”.
А от тих, у кому є світло й сила – життя чомусь веде інакше. Жорсткіше. Наче Творець каже: “Цей витримає. Цього можна вчити далі…”
Чим чистіша людина всередині – тим дивніше іноді складається її шлях
Не тому, що її карають. А тому, що з неї роблять не жертву… а людину, яка одного дня стане опорою для інших. Так, іноді Всесвіт дає по “башці”. Дуже боляче. Обнуленнями. Зрадами. Втратами. Самотністю. Моментами, коли сидиш у тиші й збираєш себе буквально по шматках.
Але помітив одну річ… Саме після таких моментів людина або стає озлобленою… або стає неймовірно глибокою… І ось ця друга категорія людей – найцінніша. Бо вони вже не граються в життя. Вони знають справжню ціну:
- любові;
- вірності;
- обіймів;
- людяності;
- спокою;
- простого “як ти?” сказаного щиро…
Я зараз дуже уважно читаю коментарі людей. І бачу одну цікаву річ. Ті, хто реально проходив темряву – зазвичай добріші. Не слабші. Саме добріші…
БО ЛЮДИНА, ЯКА БАЧИЛА СПРАВЖНІЙ БІЛЬ, ВЖЕ НЕ ХОЧЕ РОБИТИ БОЛЯЧЕ ІНШИМ!
Вона інакше дивиться на сльози. На самотність. На чужу втому. І знаєте, що ще помітив з життям й спостереженням?
Найнебезпечніші люди – не злі, найнебезпечніші – порожні
Ті, в кого нічого не боліло. Хто ні разу не збирав себе по шматках. Хто не проходив внутрішнього пекла… Бо саме біль або робить людину глибокою… Або перетворює її на озлоблену істоту. Тут уже вибір…
Мене часто питають: “Як ти після всього не став жорстким?” Та ставав. І не раз. Просто в якийсь момент зрозумів одну дуже дорослу річ: Світ і так переповнений людьми, які кусаються від власного болю. Ще одним таким ставати не хочу.
Так, життя іноді б’є дуже сильно. По планах. По серцю. По вірі в людей. Іноді так, що стоїш посеред кімнати, дивишся в одну точку й думаєш: “Та ви там зверху взагалі нормальні?..” Але саме в такі моменти народжується справжня сила. Не та, що кричить. Не та, що всіх повчає. Не та, що виставляє “успішний успіх”.
Справжня сила – це коли після всього пережитого ти не втратив здатність: любити, сміятися, обіймати, вірити людям і радіти простим речам… Оце, мабуть, і є найвищий рівень людини. Не озлобитися після життя… Бо пройти через пекло й залишитися ЛЮДИНОЮ – це сьогодні вже майже суперсила…
P.S. І нарешті… здається, літо таки офіційно вступило в свої права. Те саме ласкаве тепло. Ті самі вечори, коли не хочеться додому. Ті самі ранки, де навіть повітря пахне надією…
А ще – п’ятниця. Тому хочу побажати всім на ці вихідні трохи справжнього життя. Не в телефоні. Не в новинах. Не в чужих історіях… А ТУТ!!! У запаху квітів. У зелені дерев. У співі пташок. У теплих розмовах. У каві на вулиці. У босих думках десь на заході сонця… Долучіться до цього маленького таїнства природи. Бо іноді саме тиша літнього вечора лікує те, що не можуть вилікувати слова.
І попри всі останні новини дуже хочеться вірити, що ми все ближче до того самого, такого очікуваного миру.
Бережіть себе. Не втрачайте світло всередині. І хай це літо принесе кожному хоч трохи тепла не тільки на вулиці, а й у душі…
Автор – Valerii Rtb
Радимо також прочитати:
- Усе має свій початок і має свій кінець. Сонце обов’язково зійде
- Завдяки любові, я зрозумів, що живий, а завдяки надії я вірю, що все буде добре
