Буває непросто примиритися з думкою про те, що наші діти подорослішали і вже не потребують того, щоб ми замість них ухвалювали рішення.
У дитинстві це було необхідною умовою безпеки для дитини, зараз, у дорослому житті, це є перепоною для розвитку. У результаті це виявляється у неможливості брати відповідальність за себе і своє життя, а також рухатися вперед.
Виростити сильну особистість: коли і чому не треба допомагати дитині
Надмірний контроль має погані наслідки
Коли батьки не чують, ігнорують, критикують чи забороняють бажання та прагнення дитини, то їй залишається лише привернути до себе увагу шляхом поведінки, яка їй шкодить: вживання алкоголю, спроби суїциду, випадкові статевих зв’язки чи інші агресивні форми поведінки. Так дитина виражає протест контролю («хоч так я можу вирішувати, як поводитися»). Водночас така поведінка є сигналом про допомогу.
Що робити, якщо поведінка дитини ризикована
Щоб запобігти ризикованій поведінці у майбутньому, треба:
- вчасно побачити,
- проговорити те, що сталося,
- зрозуміти причину того, що сталося,
- сформувати нові способи комунікацій,
- відокремити себе від дитини,
- розділити відповідальність у тих зонах, де дитина може на себе це взяти (а доросла дитина тим більше).
Це також сприятиме формуванню нової якості стосунків у сім’ї та іншого рівня близькості між вами, що ґрунтується на взаємному прийнятті та повазі.
Це не означатиме, що ви станете не потрібні! Навіть доросла дитина потребує слів підтримки, твердого плеча, материнської турботи та віри у свої сили. Дитина, знаючи, що це від вас отримає, може з більшим успіхом і наснагою рухатися в потрібному для себе напрямку. Вона зміцнюватиме віру у свої сили та можливості, долаючи труднощі, ставатиме самостійнішою і зрілішою людиною.
Непросто і неможливо відразу переглянути своє ставлення і змінити усталені стосунки. Це вимагає уваги, контролю і постійного нагадування собі, що ми – сім’я, але при цьому ми різні люди з різними запитами, потребами, бажаннями і прагненнями. І кожен для себе вирішує, як йому жити, тому що це його життя та його власний досвід.
Авторка – психологиня Тетяна Кречетова
