Коли літа так відірвався від злітної смуги летовища в Едмонтоні, Валера не стримався і… заплакав. Так, звісно, чоловіки сильні, вони не повинні поливати землю слізьми, але ж обличчя мого друга зросило лиш кілька гірких краплин. Плакало його людське єство, не чоловіче.
Єство, розчавлене тендітною, освіченою, красивою іноземкою, що значилась у документах дружиною і матір’ю його доньки Сонечки. Так було до вчорашнього дня…
Майдан
Закінчивши університет, одна канадійка українського походження приїхала у Київ, вирішила пізнати батьківщину свого батька й діда. Родина її матері мала норвезьке коріння, яке чомусь значно менше зворушувало душу дівчини. В Україні життя вирувало. Використавши свої діаспорні зв’язки, Надійка влаштувалася на роботу у престижну школу, викладала математику дітям дипломатів, писала книгу про подорожі землею предків, відвідувала мистецькі акції, гуляла Хрещатиком. Усе було гаразд, аж…
Настали часи першого Майдану, Помаранчевої революції. Надійка гаряче підтримала прагнення народу свого батька до кращого життя, розливала гарячий чай у пластикові горнятка протестувальників, розносила по барикадах канапки з салом, чистила помічні від грипу помаранчі.
Якось дівчину запросили стати ведучою одного із заходів, організованого канадськими волонтерами. Її партнером по сцені виявився симпатичний і не менш талановитий театральний актор. Майдан продовжував стояти, а в душі Надійки вже відбулася переможна революція емоцій. Їхнє із Зеником кохання, як кожна вартісна річ, за якийсь час принесло плоди — ніким не бажану, неочікувану вагітність.
Актор такого розвитку сценарію явно не очікував, бо вже мав у паспорті запис про одруження з вельми поважною пані та мале дитинча, тому по-кіношному накивав п’ятами. З розпачу Надійка потрапила у лікарню. А там лежав мій друг Валера. Його у Києві збила автівка, просто на пішохідному переході. Удома, на Волині, подейкували, що то все помста його колишньої дружини, дуже заможної одіозної Іри.
Надійка відкрила випадковому незнайомцю душу, розповіла про все, страхала, що від безвиході перерве вагітність. Бо дуже вже переживала, що скажуть батьки. Це ж ганьба для побожної української родини навіть у XXI столітті!
Валера перейнявся долею канадської Катерини-нової, переконав бути вдячною батькові дитини за можливість материнства, адже сам пережив біль у стосунках. Колишня дружина ще немовлятком відібрала у нього доньку, забороняла спілкуватися.
Надійчині пологи пройшли спокійно. З лікарні її забирав Валерій у ролі батька дитини. Треба ж було порядній дівчині створити хоч якусь ілюзію сімейної ідилії!
Канада
За якийсь час молода мама почала благати Валеру: «Поїдь зі мною у Канаду, знову зіграй роль чоловіка й батька дитини, врятуй мене від ганьби — одружись зі мною на якийсь час. Я придбаю тобі квитки, буду вдячна до скону». Що було робити? Надворі лютувала зима — не відпускати ж напівбожевільну жінку з немовлям самих у небо, за океан?
Проте… Мій друг був звичайним хлопцем, не актором, роль свою грав невміло, новоспеченим канадським батькам не сподобався. Мусив нести тягар їхніх зневажливих поглядів і реплік, а коли стало зовсім нестерпно, то відвідував безкоштовні курси англійської мови, чистив подвір’я й вулицю від снігу. Сусіди тільки мовчки дивувались такому заокеанському зятеві-трудівнику. Тим часом щаслива матуся бавила свою донечку, забувши про життєві негоди, нікого й нічого не помічаючи.
…Різдво. За українською традицією усі сіли за стіл вечеряти. На великій таці лежить гроно бананів. Мій друг їх дуже любить, тому з насолодою з’їв три. Останній банан мало не застряг йому у горлі — від погляду-удару бабусі його усиновленої донечки.
Наступного ранку подруга-дружина викликала його на відверту розмову:
– Мама просила переказати: через те, що ти з’їв аж три банани, тато залишиться сьогодні без порції, бо ти спожив його частку. Наша родина купує фрукти двічі на місяць у великому магазині за десять кілометрів від дому, там дешевше. Наступного разу поїдемо туди лише через два тижні…
Валері здалося, що банан ще й досі стоїть у горлі кілком. По обіді мій друг пішов у найдорожчу крамницю міста, купив величезне гроно бананів, приніс у будинок і поклав на найвидніше місце, посеред столу. Потім тихцем зібрав свої речі, замовив таксі до летовища — купувати квиток в Україну, додому. На рідній Волині не ростуть банани, вони теж тут дорогі, але, коли люди ними пригощають один одного, то не рахують спожитого. Принаймні, до трьох.
Додому
Невдовзі зателефонувала Надійка, сказала, що вже повідомила в поліцію про те, що, мовляв, Валерій фізично знущався з неї, що подасть його на позбавлення батьківських прав, що канадська віза йому віднині не світить…
Літак набирав висоту, потрохи перемелюючи гвинтами гіркоту образи. Валерій тряс свій наплічник у пошуках чогось їстівного. «Плюх» – випала пачка розпакованих картопляних чипсів. Від смаку картоплі дух знову пришвидшив свої кроки, замлоїли кістки обох ніг, а в горлі знову став кілок. Три картоплини…
Як давно це було? Років з двадцять минуло від тої вечері, а спогад пече свідомість ще й досі. Як і слова та вчинки дружини з короткого першого шлюбу.
Іра готувала їсти, чистила картоплю. Мірі тоді ще й рочку не виповнилось. На час декретної відпустки вони мешкали у квартирі його батьків, щоб було кому допомогти юній недосвідченій дружині.
– Що ти плануєш на вечерю? – запитав Валера, увійшовши до квартири після роботи, а за ним за якусь хвильку — мати й батько.
– Я на вас не розраховувала, часу не мала. Я Мірочці варю, три картоплинки зі сметанкою, – спокійно-врівноважено прозвучало у відповідь. Під кухонним столом мовчазним докором стояв кошик із картоплею на цілу родину. Це стало останньою краплею у чаші розлучення.
«Нічого, до наступного Різдва рани загояться, і від картоплі, і від бананів», – нарешті майнула обнадійлива думка у Валериній голові. Бо подумати «до наступного одруження» йому було… лячно. До сліз.
Авторка – Світлана Федонюк
Радимо також прочитати:
- Зворушлива історія справжнього кохання, яка знайде відгук у кожному серці
- Три надії Марії: шлях до справжнього кохання
