Днями мені написав мені чоловік, якого я вважала своїм другом і який помер. Так і написав: “Вважай, що я помер для тебе”. Я хотіла блиснути дотепністю та відповісти: “Те, що мертве, померти не може”. Але не встигла, він мене заблокував.
Суть цього дружнього самогубства в тому, що я відмовилася розв’язувати проблеми його дівчини безплатно. Він хотів, щоб я відредагувала її дипломну роботу, я назвала ціну і поїхало… Коротше, я невдячна та меркантильна, а мене навіть морозивом якось пригощали…
За диплом, мабуть, принесли б шоколадку.
“Ти така ж меркантильна, як усі жінки”
Один чоловік, який зі мною трохи фліртує, запитав: “Оленко, а чого ти хочеш?”
Я абсолютно щиро, не замислюючись, відповідаю, що хочу долар по 8 і мир у всьому світі, а потрібні мені окуляри, звичайні окуляри для читання.
У відповідь я отримала повідомлення на чотири сторінки, що я меркантильна, як і всі жінки у нашій країні, які готові віддаватися за копійки, але не готові чесно покохати хорошу людину, все для неї робити. А за це їх полюблять у відповідь і все-все будуть їм купувати і окуляри, і квартири та квитки на трамвай. Я хотіла йому написати, що він не в тренді і платити треба не копійкою, а грубою купюрою, але полінувалася.
Я зовсім не вмію фліртувати. Я кокетую з граціозністю танка, що розвертається на кухні комунальної квартири. Запитую у подруг, що я зробила не так, невже чоловік реально міг подумати, що я прошу його купити мені окуляри? Вони сміються, кажуть, що треба було написати, що ти хочеш мчати до нього вночі, ловити сніжинки язиком, блукати з ним уздовж замерзлої річки, і цитувати вірші, а потім довго і кохати його в парку на лавці. Тому що в готельних номерах кохаються тільки корисливі і меркантильні жінки.
Подруга розповідає, що познайомилася з чоловіком. Він кличе її побачення. Вона йому пише: “Я закінчу працювати о 19, давай десь вип’ємо кави”. А він їй відповідає, що звідки тільки у п’ятдесятирічної жінки така пиха, щоб одразу розводити його на каву! Треба спочатку познайомитись, погуляти. Це нічого, що на вулиці холодно і сіро, що людина весь день працювала, вона хірург і майже весь свій робочий день проводить на ногах, що темніє о шостій – спочатку треба заслужити право на каву! Але вона “меркантильна”…
Надаю знайомому послугу. Він мені у відповідь скидає картинку з квіточкою. Я прямо питаю: а що грошей зовсім немає? Я свою адресу не приховую, номер телефону відомий, можна поповнити рахунок і написати: “Це вам замість троянди”, але це людині на думку не спадає.
Я можу заплатити і за свою каву, за вашу
Я можу, як і будь-яка з моїх подруг, заплатити за свою каву і за вашу каву, за обід, таксі, купити собі хоч сто п’ятдесят троянд та ящик шоколаду. Ми самі можемо платити за квартиру, за квитки на літак та за свої сукні, туфлі та окуляри. За нас не треба платити. Нікого з нас не треба утримувати. Але ми знаємо, що гроші — це не просто гроші, це завжди питання самооцінки. Меркантильність не в тому, щоби встановити ціну за свої послуги. Меркантильність – це думати, що все для вас має бути безкоштовним. Я плачу за себе з вісімнадцяти років, і мені просто нема чого робити поряд з людьми, які вважають це геройством.
Платити за послуги – це нормально.
Платити за знання – це нормально.
Приходити в гості з пакетами їжі – це також нормально.
Пригощати своїх друзів – нормально.
Дарувати квіти та подарунки – теж.
Подяка, увага, інтерес, любов — найпростіше це висловити через матеріальне.
У цьому випадку троянда – це не просто троянда, це “дякую”.
Кава – це не просто кава – це “я готовий подбати про тебе”.
Гроші – не просто сто-двісті-тисяча гривень, це “я ціную твій час і твої знання”.
Авторка – Олена Пастернак
Радимо також прочитати:
- Я – жінка, і єдина, що я повинна, – це бути собою і любити себе
- Про стандарти краси, або Кожна жінка – це шедевр
