Сім’я Вікторії приїхала на Волинь 10 березня. Зараз вони мешкають в арт-хостелі «Адреналін» – усі дев’ятеро в одній кімнаті. Кажуть, що тут їм дуже добре: чудові умови, тепло, затишно, все безкоштовно, а головне – тут безпечно. Адже ще тиждень тому вони були у пеклі і не знали, чи виберуться звідти живі.

Вам теж іноді стає страшно? Страх сковує тіло та думки? Прочитайте цю притчу, у цих простих словах стільки мудрості!

Пишуть, що дому вже нема… Мерзота відібрала у нас все, до чого змогла дотягнутися. Відібрала навіть не для себе, а просто щоб знищити.

Люди схилили голови, чоловіки поважного віку стискали шапки побілілими пальцями й глибоко зітхали, жінки хрестилися, хлопчик прошепотів: “Наш солдат”. Дівчинка поправила його: “Герой!”.

Я – будинок. Мене будували декілька років. В моїх кімнатах кохались, сварились, сміялись та плакали. А сьогодні мене вбили… Не забувайте про це ніколи.

Сьогодні часто можна почути про біженців “приїхали тут, все їм не так”. Але перш ніж осуджувати, варто зрозуміти, що витримали ці люди, з якими психологічними травмами і в якому стані вони до нас приїжджають. Ось одна з історій…

Ми провели в облозі 10 днів. В одній з найпекельніших точок України, яку весь цей час безжально шматують. Без світла, тепла, води, зв’язку…