Спорт – це точно не те, з чим ми зазвичай асоціюємо боротьбу з онкологією чи узагалі все, що стосується раку, навіть якщо йдеться про період, коли хвороба відступила й людина живе у ремісії.
Утім, спорт при онкології, за словами фахівців, – це зброя, яка у цій боротьбі при правильному застосуванні воює на боці пацієнта, а не хвороби. А для здорової людини – діє на випередження, виконуючи превентивну функцію, – повідомляє ВолиньPost
Інформацію із вуст лікаря-онколога, тренера та онкопацієнтки на цю тему підготував «Фонд боротьби з раком».
Так, хірург-онколог Волинського обласного медичного центру онкології Віталій Супрунець розповідає, що нерідко пацієнти, у яких виявили злоякісні пухлини, думають, що онкологія змусить їх кинути улюблений спорт. Є й інша категорія: ті, хто вів малорухомий спосіб життя, після діагнозу «рак» починають роздуми про те, чи не пізно перейти до якихось тренувань і чи допоможе це в боротьбі із захворюваннями.
Максимальне збереження сил чи фізичні навантаження: що каже медицина
Віталій Супрунець зауважує, що про професійний спорт в стадії активного лікування від раку і відновлення, звичайно ж, мова не йде. Тим, хто долає рак, і справді потрібні неабиякі сили, тож їх потрібно берегти. Але, за його словами, певні фізичні навантаження просто необхідні, оскільки здатні покращити самопочуття і настрій онкопацієнта, підтримати імунну систему і загальний тонус. Лікар наголошує, що фізичні навантаження для хворих на рак повинні бути дозованими, відповідати стану пацієнта і, головне – повинні бути узгодженими з особистим лікарем.
За його словами, наслідками хіміо- і радіотерапії часто є загальна втрата сили, пригнічення, так званий синдром хронічної втоми. Зазвичай пацієнти в таких ситуаціях саму думку про те, щоб займатися лікувальною фізкультурою, вважають неприпустимою. Однак насправді, наголошує лікар, рухатися необхідно, інакше сили можуть так і не повернутися або повертатись досить довго, а кількість побічних ефектів буде тільки збільшуватись.
Щодо того, коли онкопацієнтам варто починати займатися спортом, Віталій Супрунець зауважує, що не треба чекати закінчення терапії. Почати тренувати організм фізичними навантаженнями можна і з початку лікування або не зупинятися, якщо спортом людина займалася і до того, як дізналася діагноз. Щоправда – тоді варто скорегувати інтенсивність занять.
«На етапі відновлення між курсами хіміо- і радіотерапії ідеальний варіант – поєднання різних видів вправ для комплексної підтримки організму: ходьба, дихальні вправи, вправи на розтяжку, витривалість та ін.
Як правило, малорухомий спосіб життя під час лікування, особливо, пасивне лежання в ліжку, приводить до того, що сил стає все менше, а похмурий настрій посилюється. Своєю чергою, фізнавантаження насичують клітини киснем і покращують метаболізм, надають сили, підвищують апетит, покращують настрій. Фізична активність дозволяє підтримувати м’язи. А ті, хто відмовляється від фізичної активності досить часто зіштовхуються з атрофією. Варто відзначити, що легкий спорт допомагає знизити або нівелювати побічні ефекти від хіміо- або променевої терапії. Тож, відома фраза «Рух – це життя» найкраще підходить якраз для онкологічних пацієнтів», – каже Віталій Супрунець.
Спорт і рак: чи можливо діяти на випередження
Вчені Національного інституту раку, Американського онкологічного товариства і Гарвардської Школи громадської охорони здоров’я Т.Х. Чана у Journal of Clinical Oncology опублікували результати дослідження, які доводять, що дві з половиною години вправ на тиждень статистично значимо знижують ймовірність для майже половини видів раку з досліджених п’ятнадцяти.
Метааналіз, зроблений за дев’ятьма проспективними дослідженнями на 750 000 учасників показав, як взаємопов’язана різна фізична активність зі зменшенням ризику декількох видів раку.
У своєму аналізі дослідники розглянули дані дев’яти робіт, де опитувані давали самозвіт за рівнем фізичних навантажень і розглядався зв’язок між цим рівнем і захворюваністю на 15 видів раку.
Вони виявили, що при дотриманні найпростіших рекомендацій за рівнем помірно-інтенсивних фізнавантажень (від 7,5 до 15 годин MET на тиждень, тобто ті самі дві з половиною години і більше) ризик захворіти на сім з п’ятнадцяти видів раку статистично знижувався.
Фізична активність виявилася пов’язана з більш низьким ризиком розвитку:
- раку товстої кишки у чоловіків (8% для 7,5 годин в тиждень;
- 14% для 15 годин в тиждень), раку молочної залози у жінок (6-10%);
- раку ендометрію (10 % – 18%);
- раку нирки (11-17%);
- мієломи (14-19%);
- раку печінки (18-27%);
- неходжкінської лімфоми (11-18% у жінок).
Волинські ж онкологи зауважують, що під час активних рухів і занять спортом збільшується споживання клітинами кисню і підвищується протистояння організму токсичного впливу навколишнього середовища, що дуже важливо для профілактики раку.
Тож закликаємо усіх вести активний та здоровий спосіб життя й бути важними до свого організму.
