Старенька бабуся продавала біля дороги хустки і шкарпетки. Ось проїхала повз неї перша машина, друга, десята, але ніхто не зупинився. Але ж не може просто так піти – треба хоч щось продати. Почав іти дрібний сніг, повіяло холодом.
Раптом біля бабуся зупинилася велика іномарка чорного кольору. З салону вийшов чоловік, років сорока на вигляд. Тримав дорогий айфон останньої марки та товстий гаманець.
– 50, за 40 віддам…
– Чому так дешево? Бачу, що це ручна робота.
– Ох, синку, просто віддаю за безцінь, щоб мати хоча б якусь копійку.
– Тоді давайте мені всі шкарпетки та хустини. І не по 40, а по 50. Будуть родичам та колегам по роботі такі гарні подарунки. А ви далеко живете?
– Моя хата за тим поворотом.
– Тоді сідайте в машину, я вас довезу. Пізно, бачу, що біля дороги навіть ліхтарів нема. Ви ще й у легенькому пальті та чобітках. Не бійтеся, я вас не вкраду. Та і який злочинець спершу купує шкарпетки, а потім викрадає літню бабусю.
“Не розумію, чому Бог досі мене на цій землі тримає”
Він ввімкнув підігрів сидіння та пічку, за руку посадив бабусю та прищепив паском. І у дорозі розговорилися:
– А де ж ваші дітки? Невже поїхали столицю підкорювати, бо у селі не хотіли залишатися?
– Ні, синку. Бог їх до себе забрав давно, 20 років вже минуло. Чоловіка давно не стало, тільки фотографії у альбомі зберігають про нього пам’ять. Ходжу на могили, молюся за їх упокій. Але не розумію, чому Бог досі мене на цій землі тримає. Мені вже майже 80, ні сили, ні радості нема. Ось єдине заняття – в’яжу шкарпетки, щоб мати хоча б якісь гроші на ліки.
Чоловік притих, думками поринув у своє дитинство. Він народився у бідній сім’ї, бувало, що на вечерю була тільки пісна гречки. Але його старенька бабуся знала, як підняти йому настрій – цікаві казки, легенди та пісні. Як її ніжний голос присипав, а руки міцно обіймали та заколисували.
– Ось, зупини, тут вийду. Бо далі нема дороги. Спасибі тобі, синку!
Старенька повільно покрокувала до хатини. Він помітив, що паркан покосився та ледь тримається, на даху більше дірок, ніж черепиці.
А зранку бабуся прокинулася, бо хтось стукав у віконце. Під парканом стояв той чоловік.
Все-таки ангели-охоронці існують
– Синку, а що ти забув? Не сподобалося мої шкарпетки? Хочеш повернути?
– Ні, бабусю, я вам дещо привіз!
Старенька вийшла на поріг та відкрила браму. А чоловік тримав у руках декілька пакетів з ліками, продуктами та теплим одягом.
– Ну це все на перший час. Через годину до вас приїде бригада, перекриють вам дах. У вас гаряча вода є? Бо вони ще привезуть котел, вмонтують, щоб гаряча вода була.
Бабуся відчула, як по її щоці пробігла сльоза щастя. Вона тремтячими руками обійняла чоловіка. З серця розливалося по всьому тілі тепло. Ні, вона ще поживе на цьому світі. Все-таки, ангели-охоронці існують, просто у них крил нема.
