День перший
– Добрий день! А де можна купить картоплі?
– Та який купить, йдіть он в городі вкопайте скільки треба. Бо мені копати ніколи – робота, а ви йдіть і рвіть шо треба.
Залишили кошти.
– Ви оце шо поклали? А-ну, забирайте!
– Та ви шо, ми ж не бомжі якісь, в нас все є, тільки картоплі захотілося, а їхати на базар далеко.
– Заберіть! Щоб я з військових гроші брала! Нам коли ви тут їздите аж спокійніше. Наче ви нас охороняєте.
Трохи пізніше. На столі лежать макарони й згущенка.
– А це ще шо таке?
День другий
– А можна кропу купить?
– Не можна!
– Чого?
– А ви що ото тоді на столі залишили?
– Та нам же хотілось якось віддячити!
– Не робіть так більше!
– Як не будете брать у нас, ми у вас нічого не будемо брать. Так і знайте! То давайте дружити!
День третій
– А де можна молока купить?
– Та зараз сходю до сусідки, принесу.
Дають сто гривень.
– Сусідко, дай молока хлопцям!
– Та он, тільки здоїла.
– Сто гривень тобі передали.
– Ти шо, а ну забери, щоб я на війні наживалася!
– Хлопці от молоко й ваші гроші. Сказала не візьме, на війні наживаться не хоче.
– Та що ж це робиться! Передайте їй тоді ось це.
– Та вона не візьме!
– Так і ми тоді не візьмемо.
В общім, поки 1:1.
UPD: Якось не було їх довго. Ми аж переживать стали.
– Не бачили хлопців?
– Не бачили.
– Треба було телефон взять. Чого було зразу не взять…
Аж раптом – їдуть.
– Ну, слава Богу. Де були?
– Та, на заданії.
– Успішно?
– Та нормально.
– Курка яєць знесла, дати?
– Та давайте, може окрошку зробимо…
Авторка – Tatyana Dotsyak
