1896 року у селі Трипілля, що неподалік від Києва, сталася сенсація. Археолог Вікентій Хвойка виявив перші знахідки загадкової культури періоду енеоліту (мідно-кам’яної доби). Ця культура невдовзі отримала назву «Трипільська». Від часів Хвойки і до сьогодні таке визначення не змінилося, попри те, що просторові межі культури, як виявили науковці, поширені від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. Про дива, які залишила після себе Трипільська культура і куди зникли трипільці, розповідає Радіо “Свобода”.

Дивовижної краси кераміка, великі поселення на берегах річок, прямокутні хати з розписаними стінами стали головними розпізнавальними рисами цієї надзвичайно багатої культури хліборобів, яка утворилася на великій частині території України, починаючи від 6-го і до 2-го тисячоліття перед Різдвом Христовим.

Прадавня Трипільська цивілізація на території України – це унікальне явище в історії людства, а збагатити себе знаннями щодо цієї теми – докладно, захоплююче та на основі дивовижних артефактів – можна в історико-культурному заповіднику «Трипільська культура», що у селі Легедзино Черкаської області. На основі екскурсії від директора заповідника Владислава Чабанюка скласти список сім гідних подиву чудес Трипільської культури.

Радимо також прочитати: Сім загублених скарбів, які ще можна відкопати на території України

Сім чудес Трипільської культури

Протоміста-гіганти

Шість тисяч років тому на нашій планеті виникли перші великі поселення. І сталося це не деінде, а на території нинішньої Черкаської області в районі Умані. Одне з найбільших трипільських поселень – Тальянки – займало площу 450 гектарів і налічувало 3 тисячі будинків, у яких мешкало понад 15 тисяч осіб. Життя кожного такого протоміста тривало до 100 років – адже трипільці були хліборобами і періодичне переселення обумовлювалося виснаженням ґрунтів.

Особливістю трипільського суспільства була заможна соціальна рівність. А серед будівель їхніх стародавніх поселень – дивовижний факт – археологи не знайшли жодної адміністративної споруди. Це може бути свідченням високого рівня самоврядності трипільців – або якщо інакше – у цьому суспільстві всі добре знали хто, що і як має робити.

«Наші археологи помаленьку починають припускати, що всі оці європейські цінності щодо рівності і демократії потрібно витягати не з античності, а з оцих трипільських поселень. Бо тисячі років тому тут відпрацьовувалися моделі співіснування величезних колективів людей в одному місці», – розмірковує директор заповідника Владислав Чабанюк.

Сівозміна

Сучасне визначення сівозміни виглядає так: науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур задля підвищення врожайності.

А от шість тисяч років тому трипільці без рекомендацій та обґрунтувань наукових інституцій запровадили таку систему землеробства і на її основі дуже ефективно господарювали. У пізніші часи здобутками трипільців користувалися всі наступні покоління. Як стверджує археолог, доктор історії Михайло Відейко, «до часів Ярослава Мудрого набір злаків на полях Київщини був той самий, що і в трипільські часи». Нагадаємо, що трипільська система сівозміни і донині лежить в основі сучасного землеробства.

Радимо також прочитати: Украдені скарби: у двох російських музеях виявили 110 тисяч археологічних знахідок з України

Гончарний горн (або піч для випалювання кераміки)

Вироби з глини найрізноманітніших форм, призначень і орнаментів – це головна візитка Трипільської культури, яку часто називають ще «культурою мальованої кераміки».

Гончарні вироби трипільців умовно можна поділити на два ґатунки – одні досить грубі і прості, а інші – з прекрасно виробленої глини, з тонкими стінками, добре випалені і просто вражаючої досконалості.

Постає питання: які технології шість тисяч років тому могли забезпечувати таку високу якість?

Сенсаційну відповідь на це запитання археологи отримали у 2015 році, коли у селі Доброводи на Черкащині розкопали гончарний горн. Ця величезна піч (6 квадратних метрів, з кількома отворами для закладання дров) спростувала традиційне твердження про те, що перші горни винайшли греки. Трипільці своїми високими технологіями обпалювання глини випередили греків на три тисячі років.

Парна упряж

і воли, що представлені в експозиції заповідника «Трипільська культура», – найстаріше в історії Європи зображення парної упряжі. Такий артефакт може свідчити про великий поступ трипільців у культурі землеробства.

«Маючи парну упряж, вони могли використовувати соху. Праця з сохою у 40 разів продуктивніша за обробіток землі мотикою. Отже, цілком можна припустити, що саме цей винахід трипільців уможливив створення їхніх міст-гігантів», – пояснює Владислав Чабанюк.

Ткацтво

Великим досягненням Трипільської культури було ткацтво. Завдяки цьому здобутку шість тисяч років тому трипільці убиралися сповна по-сучасному – в одяг з тканин. Їхні тканини були двох видів: виготовлені на ткацькому верстаті і плетені гачком.

Мідь

Почин металургії на наших землях також іде від трипільців. Вони плавили мідь і виготовляли з неї знаряддя праці та прикраси. Владислав Чабанюк мріє про створення в музеї належної презентації цього металу: «Це має бути темна зала, в якій на спеціальній підсвітці на темному тлі буде представлений найстаріший метал України – мідь».

Сьогодні в експозиції музею найстаріший метал України презентує дивовижний артефакт – рибальський гачок віком 6,5 тисяч років. Гачок дотепер гострий і на нього можна зловити рибу до 5 кілограмів ваги.

Житло

Трипільські хати були двоповерхові, прямокутної форми. Стіни дерев’яні, обмазані з обох боків багатошаровою глиною і часто розписані темночервоною фарбою.

Планування і особливості будови трипільських хаток нагадують пізніші українські хати. А ще – сучасні екобудинки. Бо саме помешкання з дерев’яними стінами, глиняним тиньком і натуральним покриттям – у яких влітку прохолодно, а взимку тепло – сьогодні знову у великому попиті. Отже, виходить, що основи сучасного екологічного будівництва були закладені трипільцями ще шість тисяч років тому.

Дивовижну колекцію артефактів та інформації про Трипільську культуру можна переглянути на онлайн-ресурсі Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура».

На жаль, попри державний статус, заповідник не отримує державного фінансування вже від 1996 року. Але завдяки грантам, допомозі меценатів і – найважливіше – надзвичайному ентузіазмові директора і співробітників музей в Легедзино вражає унікальною експозицією тисячолітніх артефактів, кожен з яких має свою живу історію.

Куди ж поділися трипільці?

Єдиної відповіді на запитання, куди ж поділися трипільці, в науці сьогодні немає. Але низка вчених пов’язує Трипільську культуру з українським народом. Серед них історик, ректор Українського вільного університету в Мюнхені Вадим Щербаківський.

Він зазначає: «Жодного переселення слов’ян не було. Слов’яни-українці жили в Україні від доби неоліту… Гадаємо, що історія України починається з палеоліту, що всі послідовні великі культури на території України являють собою етапи, щаблі формування та розвитку українського народу аж до нинішнього часу. Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов географічних, економічних та епізодичних дає правдиве розуміння минулого, а разом з тим указує дальший шлях українського народу».

Віктор Петров, антрополог, доктор історичних наук також стверджував: «Немає сумнівів, – уже в трипільський період Україна набуває певної суми характеристичних ознак, що лишаються властивою приналежністю за наших часів етнографічної культури українського народу».

А ще Сергій Сегеда, антрополог, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник інституту народознавства НАН України, вважає так: «Велелюдні трипільські племена відіграли важливу роль у формуванні генофонду пращурів українського народу – автохтонного етносу Півдня Східної Європи, визначні риси якого почали формуватися задовго до появи слов’янства на історичній арені».

Авторки – Ірина Костенко, Ірина Халупа