Можна себе втішати: я став сильнішим, але…
«Усе, що мене не вбиває, робить мене сильнішим!», – так Ніцше сказав, потім збожеволів, а потім помер. Тому що це красиві слова, але це неправда.
Усе, що нас не вбиває відразу, вбиває потроху, непомітно Вбиває нашу доброту і довірливість. Ніжність і щирість. Витримаємо, рана загоїться. Рубець залишиться – груба шкіра.
І можна себе втішати: я став сильнішим! Так. Але в душі ще одна струна порвалася, ще один кришталевий дзвіночок затих. Щось чи хтось там помер, у душі – добра фея чи маленький ангел. Які були нашою частиною. І вже достеменно знаєш, як треба відповісти на удар. Як – на жорстоке слово.
Як дати здачу, якщо потрібно. І точно знаєш, що можуть вдарити – просто так, нізащо. Або замість подяки. І нітрохи цьому не дивуєшся. Звик.
І навчився терпіти чи захищатися. Але щось безповоротно втрачаєш із кожним ударом, зрадою, розчаруванням. Назавжди це йде і вмирає. І стаєш сильнішим, так. Але за рахунок інших важливих якостей.
Усе, що мене не вбиває, просто вбиває не одразу. Але чи робить сильнішим чи нечутливим? – Хтозна. Треба менше того, що вбиває. І тих, хто вбиває, також менше. Тому що вони все одно – вбивці. Вбивці чужих ніжних душ і добрих намірів…
Радимо також прочитати:
- Ніколи не пізно послати все до біса
- П’ять уроків життя від жінки, яка повернулася з того світу
Авторка – Baxora Muxidova
