Пам’ятай, де твій дім
Лері Літлберд, представник племені Пуебло, розповів цікаву річ про звичаї своїх предків. Колись, коли чоловік вирушав на полювання, його дружина давала йому лук і стріли або, як сьогодні, рушницю. А коли чоловік повертався, дружина брала у нього зброю і клала її на почесне місце в домі. Лері казав, що щасливий той чоловік, чия зброя перебуває під пильним наглядом дружини.
Перед тим, як чоловік піде на полювання, дружина казала йому: “Пам’ятай, де твій дім, пам’ятай, де твоє вогнище, пам’ятай, хто тебе чекає, і де ти знайдеш спокій. Нехай удача буде з тобою.”
Коли я почув ці слова, моє серце здригнулося від істини, яка відкрилася мені. Все стає на свої місця. Жінка в домі є хазяйкою, вона володіє його серцем. Її роль — підтримувати вогнище, наповнювати дім змістом і теплом. Вона не тримає чоловіка вдома, але створює такі умови, що йому хочеться повертатися після своїх походів — чи то на роботу, чи в інший світ.
У патріархальному суспільстві чоловік вважається господарем дому. Він ухвалює рішення, його слово є остаточним. Він може вимагати, контролювати, керувати. Але часи змінюються, і патріархальні догми втрачають силу.
У збалансованому світі простори розподілені
Жінці належить дім, чоловіку — вулиця. Обидвоє потребують і шанують силу один одного.
Цей підхід близький і мені. Коли я жив один, постійно хотів щось поліпшити в будинку. Будував, утеплював, завжди з думкою, що колись тут буде жінка, і їй буде затишно. А мені було достатньо посидіти на траві під деревом.
Мені не потрібен будинок для себе. У моєму заміському домі улюблені місця — ґанок, лазня, вікно з видом на дорогу. Я працюю з дому і знаю, як від тривалого сидіння в чотирьох стінах починаю втрачати рівновагу. І тоді в мене виникає бажання втекти — до природи, до шумного бару або будь-куди, де зможу знайти вихід для своєї енергії.
Чоловікові нічого робити вдома цілий день. Диван — це цвинтар чоловічої енергії. Йому потрібно йти назустріч своїй долі. Саме на світанку він здобуває свої перемоги.
Раніше я вважав принизливим жити в домі своєї жінки. Але справжня проблема полягала не в тому. Я боявся прийняти виклик, що чекав мене зовні, тому змагався за владу всередині дому.
Замість “це мій дім” я кажу “це дім моєї дружини”
Розмірковуючи над мудрістю індіанців Пуебло, я вчуся змінювати своє мислення. Замість “це мій дім” я кажу “це дім моєї дружини”. Замість “я живу зі своєю дружиною” — “тут живе моя дружина з дітьми”. І відчуваю, як щось змінюється всередині.
Якщо я вважаю себе господарем, я відчуваю зупинку, якесь завершення, і не маю бажання діяти. А коли сприймаю себе гостем у своєму ж домі, спалахує пристрасть зробити щось значуще, заслужити право повернутися до цього дому ввечері.
Чоловіки, живіть так, щоб вас чекали вдома. І тоді ваша дружина буде жити так, щоб вам хотілося повернутися, зі щитом або на щиті.
