“Щодня я спілкуюся з дітьми, щодня чую про їхні найпотаємніші бажання, – розповідає психолог Світлана Гришичкіна. – Зазвичай свої бажання діти не озвучують батькам. Або озвучують, а батьки не чують чи не хочуть чути”.
Найчастіше діти хочуть:
1. «Щоб мене не били (не карали, не кричали, не обзивали)». У такому разі я розумію, що батьки використовують авторитарний тип виховання. Контроль з використанням фізичної сили, пригнічення, приниження, придушення істинних бажань. Сильні діти чинять опір авторитарним батькам, роблять на зло. Слабкі втрачають ініціативу, пізнавальний інтерес, лідерські якості… Як результат такого виховання – вперті, агресивні діти або, навпаки, залякані, невпевнені у собі.
2. «Щоб мене любили (почули, обіймали, щоб зі мною гралися, щоб зі мною поговорили)». У цьому разі можна сказати, що дитина виховується у гіпопротекції. Про таких дітей батьки говорять, що «їх дитина – ходяча катастрофа». Величезна потреба в увазі батьків проявляється у дитячій неслухняності або несамостійності. Ці діти весь час порушують правила, намагаються гратися забороненими речами, ображають своїх братів чи сестер, порушують дисципліну у класі, не вчаться, залежні (інфантильні) від батьків. І все заради того, щоб зайвий раз опинитися у полі зору мами чи тата. До речі, досить часто, діти не хочуть робити домашні завдання без мами чи тата, і таким чином, компенсують брак їхньої уваги.
3. «Щоб мені залишили у спокою (не чіпали, відпустили у похід, до друзів) або «Щоб мама завжди була поряд (і такі мами відкидають думки про кар’єрний ріст, про подружні обов’язки, сплять з дитиною у одному ліжку до підліткового віку, водять їх до 5 класу у школу)». Надмірна батьківська опіка, страх за здоров’я та життя дитини (НАДМІРНА) впливає на характер їхніх нащадків. Діти, які виховуються у гіперпротекції, часто хворіють, вони несамостійні, тривожні або, гірше, з купою страхів, самотні у дитячих колективах (але комунікативні з родиною). Такі діти не вміють захистити себе. А шлюби їхніх батьків розпадаються. Бо тато теж хоче уваги!
4. «Хочу, щоб мене слухали (хочу бути лідером у класі)». Діти – кумири сім’ї. Особлива каста. Мрії дітей про лідерство, популярність, владу над батьками та однолітками. Найчастіше, це єдині діти у сім’ї (або старші), які звикли до всецілої уваги, до моментального задоволення їхніх потреб, до батьківського захопленням їхніми сумнівними здібностями. Часто дітей-кумирів не водять у садок, бо ці діти не можуть ужитися у колективі. Але проблеми починаються у школі… Ой які проблеми! Це і зривання уроків, і конфлікти з однокласниками, і дитяча агресія, і навіть дисфорії. А скільки страхів з’являється у 1 класі! Пік – у 2–3 класі! Діти не хочуть у клас! Їхні батьки змінюють школи, але проблема не зникає, а поглиблюється…
5. Дуже-дуже рідко я чую матеріальні бажання дітей – купити іграшку, квадроцикл, самокат, гіроскутер, велосипед. У такому разі, коли бажання у дітей матеріальні, дуже складно допомогти батькам і дітям налагодити нормальні стосунки. Тоді йдеться формальне виховання. Діти міряють батьківську любов ціною нової іграшки. Кожного року з’являються нові іграшки, і з кожним роком апетити дітей зростають. Такі діти не цінують працю батьків, не шкодують їх. Не допомагають по господарству… «Ти купиш мені іграшку, мамо, а гроші зніми у банкоматі!» – репетують діти. Це сумно! А якщо завтра не буде можливості заробити (хвороба, інфляція, криза, звільнення з роботи, крах бізнесу), як вплинути на таку дитину?
ВИСНОВОК! СПІЛКУЙТЕСЯ З ДІТЬМИ. СЛУХАЙТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ. ПОЧУЙТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ. ДІЗНАВАЙТЕСЯ ПРО ЇХНІ БАЖАННЯ. ДАЙТЕ ЇМ ТРОХИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СВОЄ ЖИТТЯ! І ВИ ПОБАЧИТЕ ДИВОВИЖНУ ТРАНСФОРМАЦІЮ ВАШИХ СТОСУНКІВ З ДІТЬМИ.
