Цю притчу розповів отець Олексій Філюк. Вона змушує замислитися над тим, чи належно ми виконуємо свої обов’язки?
Притча про дівчину і її руки
У простій селянській хаті помирала дівчина. Їй було лише 15 років. Її мама померла, коли їй було тільки дев’ять років. Крім неї, в цій сім’ї було ще четверо дітей. І ця дівчина від десяти років свого життя почала важко працювати, стала немовби матір’ю для своїх двох менших братиків і сестричок.
Вона поралась на кухні, прала білизну, порядкувала в хаті. І ця важка праця так підірвала її здоров’я, що вже на п’ятнадцятому році життя вона помирала…
Коли священик прийшов до хворої дівчини, вона з болем у серці промовила: “Отче, я не боюся смерті, але мені дуже сумно і соромно”.
“А чому тобі дуже сумно і соромно?” – запитав її священик.
“Від часу , коли моя мама померла, я так була зайнята щоденною працею, що навіть не мала часу для Бога… Не мала змоги відвідувати святу Церкву, мені здається, що за час свого короткого життя, я нічого не зробила доброго. Що я скажу Ісусові Христові, коли стану перед Ним на суді?” – промовила зажурена дівчина.
Священик ніжно поклав свої руки на спрацьовані руки праведної дівчини і лагідно промовив: “Дитино, тобі не потрібно буде нічого говорити Ісусові Христові, ти лиш покажеш Йому свої спрацьовані руки, і я певен, що Він дасть тобі небесну нагороду за твою посвяту меншим братам твоїм і сестрам”…
З цього ми повинні взяти для себе урок на майбутнє, щоб кожний із нас набрався сили духа до належного виконання своїх обов’язків.
