Більшість населення України отримали прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених і померлих. Прізвища обирали неспроста, вони несли певний зміст та інформацію про свого господаря. Що означають українські прізвища – читайте далі.
Як придумували прізвища
Найчастіше базою для створення прізвища слугували імена батьків, найчастіше батька, оскільки саме він був главою родини – Іваненко, Петренко, Сидоренко, Тимошенко, Борисюк. Цікаво, що суфікси -ук (-юк) вказували на старшу дитину в родині, а -енко – на меншу.
Від імені матері прізвища утворювалися рідко, переважно тоді, коли жінка залишалась удовою або мала чоловіка, як то кажуть, слова доброго не вартого: Мотренко, Кулинич…
Існує велика група прізвищ, що вказують на місце проживання та національність його власника. Знали про людину і за тією посадою, яку вона обіймала, або ж за справою, якою займалася. От, наприклад, чим займались стельмахи? А бондарі? Ці слова сьогодні виходять з активного словникового запасу української мови, замінюючись сучасними модними назвами професій, але прізвища залишаються.
- Сороміцька історія: як українці у давнину у гречку стрибали
Значення найпопулярніших в Україні прізвищ
- Бондар – майстер з виготовлення діжок, дерев’яних відер тощо.
- Бортник – збирач дикого меду в лісах.
- Вівчар – той, хто випасає овець, стежить за приростом отари, а також їх стриже задля теплого хутра, доїть та робить сир з овечого (і коров’ячого) молока.
- Гончар – ремісник, що виробляв посуд, кахлі з глини.
- Дротар – забута професія. Однак свого часу була дуже популярна. Дротареві давали скріпити тріснутий посуд – він його обплітав у так звану сітку. Також дротар виготовляв клітки для тварин, пастки для гризунів, розмаїте сита і черпачки.
- Золотар – фактично давній ювелір, який спеціалізувався на золоті та виробах із нього.
- Стельмах – майстер, що виготовляв та направляв вози, сани.
- Столяр – спеціаліст із виготовлення хатнього начиння та меблів: лав, ослонів, скринь, столів, табуреток, стільців, мисників (підвісних шаф для мисок), ліжок, віконних рам тощо.
- Кушнір – той, хто вичиняв хутро із шкури та шив хутряні вироби.
- Лимар – ремісник, що виготовляв ремінну збрую.
- Гармаш – майстер, який виготовляв і обслуговував гармати.
- Гутник – майстер, що виробляв посуд та інші речі зі скла.
- Кожум’яка – майстер що, за часів Русі займався виготовленням сирцю зі шкіри тварин. Таку шкіру використовували для обтягування щитів, пошиття одягу, взуття тощо.
- Мірошник (Мельник) – власник млина, який допомагав людям перемелювати зерна на борошно.
- Ткач і Килимар – майстер із виготовлення доріжок, покривал, килимів.
- Чинбар – майстер із вичинення волячої та конячої шкіри, а також пошиття з цієї шкіри взуття.
- Чумак – мандрівник, який їздив по сіль волами.
Нові та старі традиції Різдва. Етнолог про те, як святкували українці
Козацькі прізвища
Якщо вам доводилось зустрічатися з людиною на прізвище Нагнибіда чи Перебийніс, або ж ви самі носій такого прізвища, знайте – ваші пращури були козаками. Саме такі колоритні прізвища з гумористичним відтінком кувалися в горнилі Запорозької Січі.
Запорожці підхопили давню українську традицію, відому ще з фольклорних джерел: пам’ятаєте, Котигорошко, Вернигора?
Аналогій таких найменувань годі й шукати в інших мовах, їх просто немає. Це особливість, якщо хочете, ексклюзив, української системи особових назв. Ну де ви ще, мандруючи світами, почуєте: Майборода, Тягнирядно, Неїжборщ, Гризидуб, Затуливітер, Вирвикишка, Несвятипаска, Завалипіч, Гуляйдень…?! Не прізвища, а “музика епохи”!
Як бачимо, українські прізвища – це одне із джерел вивчення історії рідного краю, мови та культури. Ці найменування ще раз підтверджують істину про безмежний талант українського народу.
Автор – А.Ф.Нечипоренко
