Любомльська церква, заснована у XIII столітті, носить ім’я Святого Георгія – покровителя, воїна і захисника. Споруда, за словами архієпископа Володимир-Волинського і Ковельського Симеона, «є не лиш е визначною пам’яткою архітектури, а й прабатьківською святинею Волинської землі. Сюди протягом століть йшли люди, несли свої скорботи й радості, молилися Богу, єдналися з ним у Святій Євхаристії».
Міцно стоїть храм і нині, велично підноситься його хрест над Поліссям. Чималий годинник на стіні не лише вистукує час, а й мелодійно щогодини виграє «Боже Великий Єдиний, нам У країну храни». Тепер церкву байдуже не минеш, мимоволі на кілька секунд зупиниш погляд і при слухатимешся. Ідуть сюди прихожани і в будень, і у свято.
- В одній церкві є незвичайний старовинний хрест з опущеною рукою
Науковці дослідили імена та прізвища 20 священників та роки їхнього служіння у Георгіївській церкві. Так, із 5 квітня 1992 року, згідно з указом єпископа Волинського і Луцького Варфоломія, настоятелем призначено Володимира Лисого. Багато хороших змін відбулося відтоді.
– Народився я на Тернопільщині. У роди ні священників не було, але мама керувала церковним хором, а батько виконував обов’язки старости, – розповідає отець Володимир. – Бабусі в церкві пророкували, що з мене буде «хороший батюшка». Спочатку вступав до військового училища, але доля розпорядилася по-іншому – став вихованцем Мінської духовної семінарії.
Після закінчення навчання за благословінням потрапив у Любомль. Прийняв парафію не запущену, адже Георгіївська церква діяла протягом усіх років войовничого атеїзму. Люди берегли храм та віру в Бога. А ще була потужна громада, до складу якої входили парафіяни з багатьох сіл.
- Дивовижний текст, знайдений у старій церкві
За останні роки відбулося багато змін. Та найприємніше, за словами протоієрея Володимира, те, що у церкву йдуть молодь і діти. Отже, парафія має майбутнє.
Звісно, 700-річний храм, який пережив три пожежі, потребував капітального ремонту. С початку оновили штукатурку, замінили вікна. У перше в історії церкви її розписали. А також придбали все необхідне для звершення богослужінь.
У 2012-му провели масштабну реконструкцію покрівлі та замінили шпиль, який сягнув 42-метрової висоти. Важить він понад десять тонн. А затим до нього прикріпили годинник, діаметр якого – понад 2 метри. Такі масивні дзиґарі ще треба пошукати не лише в області, а й в Україні.
Авторка – Галина ВАЩУК
З архіву газети “Сім’я і дім”