Перемога. Чудове, сильне і гарне слово.
Воно надихає весь мій народ. Воно гріє наші серця. Воно веде нас через незгоди, смерті і вихор війни. Воно творить чудеса. Я часто в останні дні кажу і пишу про Перемогу. Проте тільки нещодавно запитав у самого себе: «А що таке Перемога?»
Реально: коли ми зрозуміємо, що ось вона – наша Перемога? Зупинимось, складемо зброю і почнемо будувати нову Україну. І чи Перемога – це кінець збройної боротьби? А де межі Перемоги – на наших кордонах чи на руїнах Кремля?
Добре, коли це трапиться в один чудовий день і всі ми зрозуміємо і відчуємо, що ось воно – завершення нашої боротьби. Але Історія вміє саркастично посміхатися і розтягувати такі події у часі. Тому особисто для себе я вирішив, що моя Перемога матиме кілька етапів: від мінімуму і максимуму. І кожному з цих етапів я буду радіти несамовито і безмежно.
Перший етап: коли Україна перейде в активну фазу контрнаступу і почне звільняти наші землі від окупантів.Це може статися одного сонячного весняного чи літнього дня. Коли ми дізнаємось в інтернеті, що ЗСУ звільнила чергове місто. І більшість з нас посміхнеться – ми наступаємо!
Можливо, це розтягнеться у часі. Щоденні новини вироблять у нас усвідомлення, що ми йдемо вперед. І відчуття нашого домінування стане всеосяжним.
Другий етап: наша армія дійде до кордонів України. Зауважу відразу, що це стосується наших північних і східних кордонів. Про Крим мова піде окремо. Одним словом, коли на нашій землі не залишиться ніяких “народних республік”.
Десь не берег Сіверського Дінця виїдуть наші танки. На найвищий курган в тих місцях підійметься наш атовець, хижо посміхнеться і з силою встромить в родючу слобожанську землю синьо-жовтий прапор. І в сусідній Ростовській області у залишків лаптєногої “армії” трапиться істерика. А після цього ми повернемо свої голови на південь і уважно подивимось на мій улюблений Крим.
Третій етап: Крим – наш! Не лозунгом, а фактично. В містах і селах будинки будуть прикрашені небесними і золотими кольорами українського і кримськотатарського прапорів. Колабораціоністи заспівають в сердечних бесідах з нашою безпекою чи прикрасять своїми повішеними тільцями руїни бєлокамєнного Сєвастополя.
Через багато років ми повернемось до рідного Кацівелі, помилуємось яскравими зорями на пляжах біля Балаклави чи просто тихо посміхнемось вежами фортеці в Судаку. І під щемливу і горду мелодію Хайтарми вітер волі понесеться від печерного міста Чуфут-Кале до величної Ак-Кая.
Про Крим буде окремий допис. І навіть не один. І про мою мрію, і про першу екскурсію там. А вона буде! Проте над цим маршрутом я працюю особливо ретельно. Тому що такі екскурсію бувають раз в житті. І бути вони повинні НЕЗАБУТНІМИ.
Зазвичай, звільнення своєї території асоціюється з Перемогою. Та не цього разу. Тому що в нашому випадку я думаю, що останній, ЗАВЕРШАЛЬНИЙ четвертий етап Перемоги – це знищення Росії в тому вигляді, який вона має зараз. Понад 2000 років тому римський політик Катон Старший кожний свій доступ закінчував однією фразою:
“Карфаген має бути зруйнований”. Карфаген – місто-суперник Рима, з яким велася не одна війна. І Катон без зупинок і при кожній нагоді говорив про це: ворог має бути знищений.
Так і в нашому випадку: допоки Кремль існує в сучасному стані, нам не буде спокою. Як я вже писав, без України ця недоімперія не може існувати. Тому у нас є лише 2 варіанти: або вони будуть знищені, або будуть розділені на дрібні держави, щоб не становити загрози усьому цивілізованому світу.
Я не знаю скільки часу пройде для реалізації усіх цих етапів. Не хочеться скочуватися в необдуманий оптимізм, але і робити з цього трагедію всесвітнього масштабу теж не варто. Просто з мапи світу зникає чергове агресивне дурбецало. Зникає за самої активної участі українців (честь нам і хвала!). Тому варто закачати рукава і йти до кінця.
Думаю, що кожен з цих етапів буде наближатися до нас все швидше і швидше. Скоріше всього, займе це не один місяць. Але навіть якщо перших три етапи ми пройдемо у відносно короткі терміни, то четвертий вже можемо розтягнути і на довше. Бо як кажуть у тому анекдоті:
«У пана українця є час і натхнення!»
Слава Україні!
Автор – Андрій Павляшик
Джерело – Район.Історія
Далі буде…
