Культура Сім'я

Якою буде Україна після війни: “Ми ідемо до перемоги. І ми маємо дійти”

Нас не можна перемогти. Нас можна хіба що спробувати знищити. (І то – хрін вам, друшляки лаптєногіє!) Проте нам точно потрібно бути готовим не до 100-метрівки, а до тривалого марафону.

Роздуми історика про те, що чекає Україну в майбутньому.

«Війна – це не лише поразки і перемоги, війна – це ще й відстоювання свого сенсу і цінностей». Це чудові слова. Це потужні слова. Тому що вони стверджують, що ми переможемо. Тому що наш сенс – бути незалежними. Бути такими, якими ми хочемо бути самі. Бути з тими цінностями, які ми обираємо самостійно, а не по вказівці котрогось з сусідів.

Останні 30 з лишком років були розтягнутими у часі постійними виборами: куди нам іти, з ким товаришувати, якому богу (чи богам) молитися. Радянський бекграунд розповідав нам про єдність і ідентичність з росіянами, а реалії сьогодення вперто натякали на європейське походження. І моєму народу прийшлось тричі платити кров’ю за свій вибір.

Нам потрібно було пережити два Майдани і дійти до повноцінної війни, щоб остаточно зрозуміти хто ворог, і де наша Дорога. Тепер відстоювання нашої незалежності стало не просто черговим військовим конфліктом на Землі, а знищенням усього того, що тягнуло нас в чуже і вороже минуле.

Дні з 24 лютого чітко показують нам, що з Росією нам не по дорозі. І з таким сусідом краще бути постійно наготові, а не прислухатись до бридкої патоки улесливих порад і розповідей про “єдіний народ”.

Зрозуміло, що це лише початок тривалої і запеклої боротьби. І інколи буває страшно навіть уявити на що може піти ворог, щоб не відпустити нас.

Я не хочу писати «перемогти нас», бо сама моя суть відмовляється це визнати. Нас не можна перемогти. Нас можна хіба що спробувати знищити. (І то – хрін вам, друшляки лаптєногіє!) Проте нам точно потрібно бути готовим не до 100-метрівки, а до тривалого марафону.

Рашковани можуть кидати ще більше військ. Можуть влаштувати масовану ракетну і бомбову атаку. Можуть змусити любителів картоплі атакувати нас. І навіть можуть зазіхнути на ядерний удар. Проте нам потрібно пам’ятати головне: до чого ми йдемо. До Перемоги. І якими б важкими і крутими не були дороги до неї, ми маємо дійти.

Я часто чую різні вимоги до НАТО і ЄС від нашої влади. Особливо голосною стала вимога «закрити небо над Україною». Вибачте, але я піду проти цього меседжу, і навіть дозволю критику нашого президента, який звинувачує НАТО у смертях українців з якогось дня. «Закрити небо над Україною» означає одне: війська Північноатлантичного Альянсу вступають в повноцінну війну з Росією з-за нас. Виникає питання: а чому вони повинні це робити?

Як історик я можу сказати, що підтримка України зі сторони НАТО і ЄС є безпрецедентною. І об’єми їх допомоги є найбільшими в історії цих об’єднань. Проте вимагати від них ще й воювати за нашу Незалежність – це неповага до нас самих.

Україна – це не НАТО. І не ЄС. Це важкі масивні і бюрократичні системи, які намагаються розв’язувати гострі питання не військовими методами. Навіть США чергує армію з дипломатією у своїй світовій політиці. І я не впевнений, що у випадку нашого членства у цих організаціях, вони б активно вписались у війну. Особисто у мене складається враження, що вони до останнього будуть «воювати» санкціями.

Тому, на мою думку, зараз ми маємо зосередитись на двох напрямках:

  1. Вимагати максимально разючих і болючих для Кремля санкцій. Коли останній забажає миру, то охочих на Заході зняти з Москви обмеження і відновити бізнес справи буде не мало. А тому зараз маємо підняти планку економічних, політичних, дипломатичних і інших репресій на максимум.
  2. Домовлятися з Заходом про скасування усіх кредитів України і виділення величезних коштів для відновлення нормально життя в країні. Такий собі сучасний “план Маршалла”. Майбутні репарації і контрибуції від росіян – це чудово, але і західна фінансова допомога дуже допоможе.

І, головне, не сильно спішити зараз вступити в ЄС. Ключове слово – ЗАРАЗ. Тому що моя кровожерлива душа бандерівця вимагає, зокрема, смертної кари для окупантів-злочинців і деяких наших зрадників.

Щоб наступного разу всі вороги України добре подумали перед тим, як виступати проти нас. Щоб кожен з них знав, що попереду на нього чекає не комфортна в’язниця після Гаазького трибуналу, а гілляка з зашморгом на околиці любого з українських міст.

А вже потім, коли буде знищена вся ця нечисть, тоді і можна подумати над тим, що нам може запропонувати Європа за те, що ми погодимося стати ВІП-учасником їх тусовки.

Знаю, що не всім зараз вистачає часу на читання подібних текстів. Але, якщо ви вже прочитали мій допис і у вас є якісь раціональні і аргументовані зауваження, коментарі і побажання, то я з радістю їх вивчу.

P.S. Путін – ху…ло!
Крим – це Україна!
Русскій воєнний карабль, іді на…уй!
Слава Україні!

Автор – Андрій Павляшик

Джерело – Район.Історія

Дата публікації: 03.05.2022 img Поділитися