Багатьом людям під час війни доводиться жити у не дуже комфортних умовах. І це не лише біженці, які мешкають великою кількістю людей під одним дахом. Це ще й ті, кому довелося з’їхатися кількома поколіннями в одному помешканні. Наприклад, це може бути молода мама з дітьми, яка з небезпечного міста виїхала до батьків у віддалене від епіцентру бойових дій село або інший регіон.
Якщо з чужими людьми теж буває непросто, бо в кожного свій рівень культури та розуміння психологічних кордонів, то складність життя з ріднею в багатьох випадках є недооціненою. Часто люди мають задавнені психологічні травми чи комплекси, отримані саме у родині. Ба більше, дехто у зв’язку з війною був змушений перервати роботу з психологом.
Коли людина потрапляє у контекст, який є для неї потенційно психотравматичним, це збільшує напругу, котра і без того є достатньо відчутною та об’єктивно обумовленою. Складність ситуації пов’язана ще й з тим, що війна неначе ділить наше життя на «до і після», наші досягнення та звичні контексти здаються ефемерними – так, неначе вони родом з якогось іншого світу, до якого втрачено доступ. Це посилюється незмінним стилем спілкування старшого покоління чи інших родичів, схильних до токсичної поведінки.
Згадана ситуація занурює у відчуття безпорадності та флешбеків дитячих психотравм. Звісно, я зараз говорю далеко не про всі випадки, адже у багатьох родинах налагоджена нормальна комунікація та є достатня згуртованість. Одначе описаний сюжет не є винятком, він достатньо розповсюджений. Отож, що робити, аби зменшити свій рівень стресу:
- Намагайтеся тримати в голові цілісне уявлення про своє життя. Ваша праця над собою та її результати нікуди не ділися. Ви – дійсно доросла, реалізована в житті людина, яка після Перемоги продовжить свій звичний (або наближений до нього) формат життя. Просто зараз ви потрапили в контекст, у якому згадалися ваші дитячі психотравми. Але ви – не ці психотравми, це лише частина вас. Ви – хтось суттєво більший/а, аніж будь-який ваш окремо взятий прояв, досвід чи проблема.
- Відмовтеся від нереалістичних очікувань, що люди (особливо – рідні) у війну мали б бути якимись більш притомними та згуртованими. Війна здебільшого не міняє людей, а лише посилює все те, що в них і раніше було. Тому ситуація розвивається очікувано.
- Не занурюйтеся емоційно у ті прискіпування чи претензії, які чуєте на свою адресу. Техніку «сірий камінь» ніхто не скасовував. Якщо ви про неї не чули, у мережі є достатньо хорошої інформації у відкритому доступі. Говорячи коротко, не давайте реакцію там, де вас виводять на токсичну емоцію. Не дозволяйте втягувати себе у суперечки на болісні теми, навіть якщо надто кортить відповісти.
- Керуйте своїми емоціями, намагайтеся підтримувати їх баланс та уникати полярно протилежних емоцій. У таких контекстах, як ви зараз перебуваєте, людина іноді ловить себе на емоційних гойдалках – від почуття провини, що з нею начебто щось не так, і до безсилої злості на ситуацію та осуду родичів. Краще змініть фокус уваги на очікування Перемоги та плани, які реалізуєте після повернення до звичного життя.
- Не намагайтеся нікого перевиховати. Визнайте своє право бути собою та право своїх родичів бути такими, як вони є, навіть якщо їхня поведінка є нелогічною чи незрозумілою для вас. Любіть їх, проявляйте розумну великодушність, але тримайте здорову емоційну дистанцію
У сьогоднішній ситуації багато людей опинилося в некомфортних умовах. Хтось тимчасово живе з батьками, яких дуже любить, одначе розуміє, що саме вони є ключовими авторами його серйозних дитячих психотравм, на подальше пропрацювання яких пішли роки. У таких обставинах дуже важлива самопідтримка та опора на себе та водночас адекватна любов до родини і безпечна емоційна дистанція у спілкуванні з нею.
Уривок з книги “Як залишитися людиною під час війни: погляд психолога” Лєни Шторм
