«Сьогодні за сніданком я зустрів дівчину, яку любив багато років тому. У неї вже є чоловік і вона вагітна. Коли вона йшла, то ми привіталися, а потім зідзвонились. І, якщо чесно, то коли ми розмовляли, мене трясло так, як не трясло останні років 15. Сльози котилися градом, і зупинити їх я не міг. 5 років тому ми прийняли рішення про те, що розлучаємося. На той момент ми зустрічалися вже 4,5 роки й весь цей час повністю присвячували один одному. Ми могли проводити разом по 8, 12 і навіть по 24 години протягом десятків днів без перерв і абсолютно не втомлювалися. Ми їли, спали, гуляли, займалися спортом, мріяли, дивилися кінофільми та телевізор, ходили в гості, розмовляли, грали в Sony PlayStation, билися і всюди відчували повне співзвуччя і взаєморозуміння. Ми були відображенням один одного.

Звичайно, за п’ять років були й складні періоди, коли я на руках ніс її в лікарню, а вона підтримувала мене в моїх стабільно невдалих проектах, коли доводилося пробачати та плакати, коли сумнівалися один в одному і в собі. Але що б не відбувалося, ми завжди не могли прожити один без одного більше ніж день. Ми були абсолютно абстраговані від світу і спостерігали за всім, що відбувається з боку, маючи лише туманне уявлення про те, як живуть всі інші. І кожен раз, коли ми виходили на люди, то з подивом для себе виявляли, що є, виявляється, у світі явище, коли хтось один любить, а інший дозволяє любити, коли хтось у стосунках може зовсім не любити, а лише вирішує бути разом. Ми не спостерігали цього. Нам про це просто розповідали, а ми лише знизували плечима. І кожен раз, коли ми поверталися зі світу у свій маленький світ, ми абсолютно щиро говорили, що ми любимо один одного однаково сильно і так, як ніхто інший. Ми вірили в це і знали, що це так. Як і знали, що не можна прийняти рішення бути разом, якщо бути окремо – це все одно, що не бути взагалі. Не буду приховувати, що ми не були ідеальні й наші стосунки пройшли багато різних людських випробувань, але це не важливо.

І ось після 4,5 років стосунків нам здалося, що наші почуття мертві, що ми трохи не такі, які повинні в ідеалі бути, що пристрасті немає і що, можливо, нам краще розлучитися. Я ніколи не забуду з якими очікуваннями ми розходилися. Нам здавалося, що ми, як вітрильники, виходимо у відкрите плавання, і ми думали, що цей світ сповнений значущих людей. Людей, які як мінімум не гірше, ніж ми були один для одного. Ми вважали себе молодими, красивими, перспективними й вирішили, що знайти другу половинку буде зовсім нескладно, тому що вибирати є з кого.

З того часу пройшло 5 років, але якби мені хтось років 10 або 15 тому сказав, що я буду спостерігати те життя, яке бачу зараз, то я б в це нізащо не повірив. Зараз я бачу, як найкрасивіші та цікаві дівчата, найуспішніші й чарівні хлопці масово залишаються одні.

Я пам’ятаю, як ми прийшли в 1 клас і у нас була дівчинка, яку любили беззастережно всі хлопчики та ненавиділи всі дівчатка. Якби мені тоді сказали, що у 25 років вона буде все такою ж красивою, але самотньою і розлученою, то я б подумав, що це жарт. Як не повірив би я і в те, що дівчинка, яку я любив разом з доброю дюжиною хлопців у 8-му і 9-му класі, у 25 років буде самотньою і дуже красивою мамою, подібно іншій дуже красивій і неймовірно добрій моїй близькій подрузі. Коли я зустрічаю її, у мене від захвату подих всередині збивається (як і у всіх, хто її бачить).

Я пам’ятаю, як колись в особистій бесіді вона мені розповіла, що в 17-18 років вона сприймала світ і своє майбутнє зовсім інакше. Їй завжди здавалося, що вже у неї-то все буде: велика і гарна сім’я, успішний чоловік і не менш успішні діти, будинок і все те, про що мріє кожна жінка. А виявилося все якось зовсім по-іншому: з чоловіком, який бив її, з розлученням, з нечесними чоловіками й всіма наслідками…

Колись я багато ходив на конкурси краси та знаю долю багатьох найкрасивіших дівчат нашого міста. Здебільшого мені їх неймовірно шкода. Якби мені колись сказали, що ці дівчата будуть самотні, нещасні й нікому не потрібні, то я б просто розсміявся у відповідь. А у них саме так! І не сперечайтеся, а просто повірте мені. І якщо у них так, то як же у всіх інших …

У моїй чоловічій компанії немає особливо неуспішних людей. Всі займаються спортом, працюють, активні, приємні в спілкуванні та всім від 22 до 35 років. Власне кажучи, стиль життя і ставлення до багатьох цінностей нас і робить однією компанією. І що цікаво – половина з цих чоловіків неодружені. Найжахливіше – я знаю, що вони абсолютно реалістично розглядають для себе перспективу залишатися такими до кінця життя.

Ми якось зустрілися з одним моїм близьким другом, який колись так само, як і я, розлучився зі своєю дівчиною, думаючи, що цей світ сповнений найкращих пропозицій. Я б назвав цього хлопця одним з найбільш кльових в моєму оточенні (його легко полюбити). І він мені сказав, що раніше навіть якось не розглядав сценарій, що можна залишитися холостяком. Здавалося, що все одно хтось зустрінеться, а зараз все інакше. Зараз він з абсолютно холодним розрахунком розглядає варіант жити самотнім. І я навіть не знаю, що у світі відбулося, де стався цей переломний момент, але з кожним днем ​​стає все більше і більше самотніх людей.

Зараз мені 36 років. Я знаю і вмію багато чого. Знаю, як зробити так, щоб у мене з’явилися гроші, як заслужити повагу і визнання, викликати сміх або змусити себе ненавидіти. Я навчився отримувати практично все. Але я не знаю, що потрібно зробити, щоб полюбити. Це єдине почуття, річ, емоція, яку не можна закликати, створити, зімітувати. Вона не належить нам, і я переконаний, що це дар Божий. І якщо і є Бог, то це любов.

І горе тому чоловікові, який колись його випробував, тому що ми мислимо відносно і, відчувши кохання одного разу, ми виявляємо, що надалі бачимо його все менше, тому що перевершити любов практично неможливо. І якщо ти зараз когось любиш, а зовні у великому світі є хтось, хто здається тобі яскравішим, молодшим, цікавішим, розумнішим, ніжнішим, то знай, що це все тимчасово, а любов вічна. Вогні потемніють, молоде постаріє, цікаве стане звичайним, гострота розуму притупиться, і тільки любов не має минулого часу.

Якщо зараз поруч з тобою кохана людина, то не смій її кидати. Нізащо! Все твоє життя складається з 5-6 людей, одного з яких ти, якщо зірки зійдуться, полюбиш, тому що якщо не зійдуться, то, можливо, не вийде вже ніколи. Не розкидайся своїм щастям і можливостями його побудувати. Потім ти будеш шкодувати про них.

Хочеш знати, як виглядає цей світ? Тоді послухай і не смій сюди приходити. Тут немає нічого, на що можна обміняти любов. За 5 років я почав цінувати дівчат, які можуть просто нормально розмовляти і спілкуватися, сміятися і радіти життю. Я став цінувати людей, які можуть хоча б просто щось сказати, подумати, мати свою думку або чогось хотіти. Цікаво, що така якість, як «бути нормальною людиною» стала такою рідкістю, що за це можна багато чого віддати. А такі якості (які тобі в любові здаються самі по собі зрозумілі), як повага, доброта, щирість, чесність, – тут це рідкість. В любові не можна бути іншим, а тут інше для багатьох – це спосіб виживання. Тут всі красиві, всі яскраві, але майже все те, що так вабило мене 5 років тому, виявилося помилковим, шкідливим і отруйним, як гриби-поганки в лісі, які завжди чомусь яскравіше корисних білих.

А взагалі, я дуже щаслива людина, тому що в моєму житті було щастя. Хоча, чому було… буде ще. І вам бажаю того ж. Не пропустіть його»