Це місце вже не здавалося таким благословенним. З дня у день юний монах почав більше сумувати, його дратувала поведінка інших монахів і він втрачав внутрішній мир. Отець-настоятель помітив неспокій юнака. Одного разу він запитав його:
– Брате, я бачу, що ти став якимось неспокійним, роздратованим і сумним. Що сталося?
– Отче, я думаю, що монастир – це не моє, це не те місце спасіння, якого я хотів, – відповів юний монах.
– Чому ти так вважаєш? – запитав настоятель.
– Усі брати мають стільки вад, часто грішать і не можуть ладити між собою. От брат Атанасій спить на утрені. Як тільки починається молитва, він “клює носом” і засинає! Як взагалі можна спати під час молитви?! А брат Софрон такий лінивий до роботи! Як тільки ми починаємо працювати, він трошки щось поробить, кидає працю і йде в свою келію. З братом Іринеєм взагалі неможливо говорити! Як тільки йому щось не сподобається, він так починає сваритися, що я боюся, що він когось поб’є. А цей Харитон – взагалі пропаща душа! Уявіть, я бачив, як він кілька разів лазив через стіну монастиря до міста! Напевно зачастив до якоїсь жінки…
– Зрозуміло…От ти розказав стільки всього про своїх братів. А що ти скажеш про мене? – зі сумною посмішкою запитав отець.
– Я думаю, що Ви поганий настоятель, якщо у Вашому монастирі таке робиться, а Ви і не помічаєте, – з докором сказав молодий монах.
Настоятель замислився і сказав юнакові:
– Ходімо-но в мою келію, маю щось тобі показати.
Отець-настоятель привів молодого монаха до своєї келії і, як тільки відчинив двері, вони почали сильно скрипіти. Монах здивувався, як у настоятеля можуть бути такі погані двері. Вони зайшли до келії. Молодий монах здивувався ще більше: ліжко настоятеля було неохайно застелене, книжкова шафа ледве трималася – була підперта дощечкою, вікно було порепане і, здавалося, от-от розсиплеться, стіни почорніли і де-не-де було видно тріщини. Отець промовив:
– Брате, подивися уважно на мою кімнату, а потім заплющив очі і скажи, що в ній не так.
Молодику не треба було довго роздивлятися, він одразу ж побачив всі хиби келії настоятеля. Монах заплющив очі і почав перечисляти:
– Отче, у Вас дуже скриплять двері, ліжко неохайно застелене, книжкова шафа ледве тримається, треба ж її зремонтувати, вікно скоро перетвориться на порох, а стіни почорніли і потріскалися.
Отець-настоятель усміхнувся і сказав:
– Ти дуже уважний, дійсно, все є так, як ти сказав. Але скажи, будь ласка, чи ти зауважив, якого кольору чотки на моєму ліжку?
– Я не помітив, – знітився монах.
– Розплющ очі і подивись, – сказав настоятель. Чотки були чорні з дерев’яним хрестиком.
– А які книжки в моїй старій шафі? – продовжував отець.
– Не знаю, – відповів молодик. Але подивився і побачив Біблію, Житія святих і твори Святих отців.
– А ти помітив, що над моїми риплячими дверима є хрестик? – спитав настоятель.
– Ні, – відповідає молодий монах.
– А яке дерево росте за моїм страшним вікном?
– Я не бачив, я побачив тільки раму, – чесно відповів монах. За вікном росла магнолія, яка розквітла чудовим рожевим цвітом.
– А ти бачив, яка ікона висить на моїх потрісканих стінах?
– Не бачив, – відказує монах. На стіні висіла прекрасна ікона Христа Доброго Пастиря.
– Ти одразу побачив недоліки моєї кімнати, але зовсім не побачив краси, яка також в ній є. А тепер щодо твоїх і моїх співбратів. Ти побачив, що брат Атанасій часто спить на утрені, але ти не знаєш, що він до пізньої ночі молиться Ісусову молитву, тому зранку йому тяжко триматися і не засинати. Ти помітив, як часто брат Софрон йде з праці до келії, але не знаєш, що він походить зі заможної сім’ї і йому тяжко звикнути до праці. Тут, в монастирі він відкрив для себе твори Святих отців і майже всі перечитав, тому і спішить до келії. Ти бачиш, який сварливий часами брат Іриней, але не помічав, що після кожної сварки він йде в келію і гірко плаче, а потім довго сповідається. Він вже не такий сварливий, як кілька років тому і вже виправляється. Ти помітив, як брат Харитон перелізає через стіну монастиря, але він спішить не до жінки. Харитон бере зі собою торбинку з харчами і несе її до однієї бідної сім’ї, щоб хоч якось їм допомогти. А щодо мене… Може я і поганий настоятель, але Бог поставив мене тут для того, щоби не тільки бачити хиби братів, але й те, що в них є доброго. А тепер запитаю тебе: чи ти бачив щось, крім скалки в очах твоїх братів?
Молодий монах похилив голову і сумно промовив:
– Ні отче, я бачив тільки скалку…
– Іди, сину, і дивись краще, – лагідно сказав отець-настоятель.
