До мене на діагностичні сесії іноді приходять жінки, у яких немає свого місця в домі. І це не про кількість кімнат. Це про те місце в родині, яке займає жінка.
Щоб усамітнитись, їй потрібно, щоб або нікого не було вдома, або всі спали. Але тоді вона не може навіть нормально говорити, бо “буде заважати”.
Такі жінки постійно в русі: між плитою, пральною машиною, пилососом, раковиною. І якщо вона весь час у русі, то навіщо їй місце для відпочинку? Все одно ж “пустуватиме”.
“А хто тебе просив?”
І от ми домовляємось про час діагностичної сесії, а жінка – в паніці. Бо не може знайти пів години для себе так, щоб ніхто не чув і не заважав.
І саме в цей момент вона вперше помічає: у всіх членів родини є місце для усамітнення, а в неї немає. У кращому випадку – кухня.
Але як вона зачиниться на кухні, якщо раптом хтось захоче перекусити? Як вона зможе зосередитись на собі, думаючи про те, що дитина чи чоловік аж пів години будуть змушені чекати?
Мені це дійсно болить.
Усі жінки хочуть одного…
До мене приходять різні жінки, на різних етапах свого життя. І я бачу, чим дуже часто закінчується така стратегія життя:
невдоволенням, гіркотою, сльозами, словами: “Мене ніхто не цінує” і “А ми ж не просили тебе це робити”.
І тоді жінка ніби втрачає сенс життя. Вона бігла, старалась, піклувалась, забула, що таке “я хочу”, намагалась усім догодити, а потім раптом чує: “А хто тебе просив?”
І лише тоді починає помічати, що в домі, який вона з любов’ю доглядала, у неї немає свого кута. Не місця, де вона спить. Не шафи з її речами.
А місця, де вона може побути наодинці з собою. Почитати, вести щоденник, навчатись, працювати з психологом чи коучем, подумати, помовчати. Місця, де не вона нікому не заважає, а де їй ніхто не заважає.
Бо мамі, дружині, жінці також потрібен власний простір. І також потрібен час для себе. Не як виняток, а як норма.
Я працюю з різними жінками: з підприємницями, найманими працівницями, мамами в декреті, жінками, які загубили себе, поки піклувались про інших. І спільне у них одне: вони хочуть жити. Жити, а не виживати. Жити, а не догоджати. Жити, а не обслуговувати. Жити, а не виконувати чужі вказівки й забаганки.
Авторка – психологиня Людмила Грицюк
Радимо також прочитати:
- Я – жінка, і єдина, що я повинна, – це бути собою і любити себе
- Жінко, якщо ти не навчишся любити себе, ти не будеш любити нікого
