ЗДІБНА УЧЕНИЦЯ
Це була дивовижна жінка із загадковою біографією. Жодних документів, самі легенди! За право називатися батьківщиною Соньки Золотої Ручки сьогодні готові посперечатися багато міст. І тільки одесити знизують плечима: «Якщо їм нічого робити, нехай сперечаються. Де ще, як не в Одесі, могла народитися така непересічна особистість?»
Але, здається, тут право поглянути на всіх зверхньо має містечко Повонзкі Варшавського повіту. У 1846 році там народилася дівчинка, яку записали Шейндля-Сура Лейбівна Соломоніак. Сім’я була напрочуд працьовитою, в ній були представлені люди різних мирних професій: скупники краденого, щипачі, тирщики, навідники.
Перші уроки Сонька брала у «домашніх» вчителів. Із суміші івриту та ідишу здібна дівчинка легко ловила на слух слова: ксива — лист, малина — місце збору, зогтер — стукач, ципер — злодій, шухер, шмон, шахер-махер… Нинішні представники найдавніших, любовно зібраних в кримінальному кодексі професій, напевно, навіть не здогадуються, що спілкуються давньоєврейською мовою, якій кілька тисяч років.
У таких бідних і розгалужених сім’ях дівчаток видавали заміж рано і часто. Шейндля традицій не порушувала. Щоб забезпечити дівчинку щастям, а сім’ю роботою — грабувати родичів набагато безпечніше, — в 15 років батьки видали її за торговця з Варшави Розенбанда, у якого було що взяти. Шлюб був вдалим, тобто недовгим. Уже через рік молода вирішувала, що залишити чоловікові: доньку чи гаманець з 500 рублями? Через недосвідченість так і не знайшла відповіді на це непросте питання: утекла і з донькою, і з гаманцем.
ВИГАДЛИВА ВИНАХІДНИЦЯ
У наступні десять років цей зворушливий звичай виходити заміж і зникати, взявши на пам’ять гаманець, Шейндля повторювала неодноразово. При цьому, беручи прізвища чоловіків, імена вибирала сама, поки не зупинилася на чудовому грецькому імені Софія, облагородивши його одеським прочитанням — Соня.
Один із чоловіків Соні — за чутками, єдиний, кого вона кохала до самозабуття, — Міхель Блювштейн, шулер і залізничний злодій, відкрив Соні великий секрет: красти не добре, але приємно. І пообіцяв навчити її цієї справи.
Учениця виявилася на рідкість здібною. Відразу в неї з’явився свій стиль: красива, витончена, вона одягалася, як світські левиці з вищого товариства, куди легко і проникала, і звідки жодного разу з порожніми руками не йшла. Ні дня не просидівши в гімназії за партою, Сонька на льоту схоплювала мови — французьку, польську, німецьку, сама навчилася читати, до того ж одразу накинулася на класику.
Особливо варто відзначити її артистичні таланти… Центральна вулиця австрійської столиці. П’ята ранку, чорний хід шикарного готелю. Десятки робітниць ідуть на роботу. У службовій кімнаті вони переодягаються. Одна затрималася. Але що це? Замість працівниці у фартуху з кімнати виходить жінка в дорогій вечірній сукні. Мила подробиця: в руках у неї зв’язка відмичок. Майже миттєво відчиняє двері номера «люкс». Постоялець спить. Дама спокійно відмикає шухляди бюро і складає в елегантний замшевий ридикюль гроші й коштовності. Роботу майже завершено, і раптом… починає бити годинник. Постоялець прокидається, розплющує очі. Спиною відчувши його погляд, дама не поспішаючи починає роздягатися. Напівоголена, вона йде у ванну кімнату. Раптом обертається. Ах, сторонній чоловік! Невже помилилася номером?! Забирає оберемок речей, серед яких заповітний замшевий ридикюль. Головне, що постоялець не в накладі — він не пограбований, це він заплатив за видовище. І яке!
В анналах кримінальної поліції цей Соньчин винахід залишився під кодовою назвою «Гутен морген». Там же зберігаються інші її секрети: накладні нігті, під якими вона ховала діаманти, спеціальний жолобок у підборах, куди потрапляли ніби випадково загублені каблучки.
Радимо також прочитати: Сонька Золота Ручка. Таємниці ідеальної афери
ПРИНЦЕСА ЗЛОДІЇВ
Чи варто дивуватися, що незрівнянна організатор і невичерпний винахідник Сонька незабаром очолила в Одесі «підприємство»: десяток дрібних і середніх шахраїв довірили їй свої долі й найдорожче — общак.
Принцеса злодіїв перейняла повадки «принца злодіїв» Робін Гуда. Жебраки її обожнювали. Проїжджаючи Дерибасівською, Сонька розкидала пригорщі срібних монет. При цьому городові віддавали їй честь. Кожна «честь» — п’ять рублів.
Розповідають, що якось, відчинивши відмичкою черговий готельний номер, вона побачила молодика, який спав поверх покривала. На столі лежали лист і револьвер. Це був прощальний лист самогубці до матері. У ньому просив прощення і пояснював, що на його роботі виявилася нестача в 300 рублів. Такої суми в нього немає, а ганьби він не хоче. Сонька вийняла з сумочки 500 рублів і поклала на стіл. Вона повернула матері сина, очевидно, згадавши в цю хвилину про своїх дочок.
Якимось чином у цій жінці поєднувалося благородство душі й огидний осад обраної професії. Вона «працювала» у різних країнах Європи, і, звичайно, її розшукувала поліція цих країн. Легенди про подвиги Соньки затьмарювали пригоди найвідоміших аферистів.
Вона була фартовою. Але одного разу злодійське щастя відвернулося від аферистки. Почалися суди, в’язниці. А в червні 1888 року Одеса прощалася з нею. Тисячі людей прийшли в порт проводити судно, у трюмі якого в клітці арештантку везли на Сахалін.
Але й там, на каторзі, вона прибрала до рук затятих кримінальників. Кілька разів намагалася втекти, але її ловили, заковували в кайдани. Від цього перестала слухатися ліва рука. Здоров’я зовсім розхиталося. Але до останнього дня вона, як птах, рвалася з клітки на волю. Але клітку не відкрили, і птахи не стало…
Здавалося, так мала б закінчитися біографія злочинниці. Але щось у цій тендітній жінці було такого, що посмертна слава стала ще яскравішою від прижиттєвої. Спочатку поширилася чутка, яка налякала поліцію, що ще в одеській пересильній в’язниці сталася підміна, і на Сахалін відбула підкуплена Сонькою схожа на неї жінка. Тому коли в 1909 році у Нью-Йорку під час пограбування ювелірного магазину затримали розкішно вбрану пані, яка назвалася Сонькою Золотою Ручкою, вже американська поліція втратила сон. Потім нібито Сонька підкорювала серце французького адмірала, щоб він відвів свою ескадру з Одеси в 1918 році.
І вже зовсім всіх заплутав пам’ятник на Ваганьківському кладовищі в Москві, який начебто вже точно свідчить, що Сонька померла в похилому віці, відійшовши від справ. Пам’ятник виконали найкращі міланські зодчі на гроші одеських, неаполітанських і лондонських нальотників. Біля надгробка завжди свіжі квіти, а на ньому завжди свіжі написи: «Соню, навчи жити!», «Мамо, дай щастя!». Дурні, як могла дати щастя легенда, якщо створила її жінка, що не змогла здобути щастя для себе самої?..
Авторка – Василина Іванова
