Історія видатного живописця Артура Ґроттґера, якого вважають одним із провідних представників польського романтизму, та молодої львів’янки Ванди Монне достойна бути серед великих історій кохання Данте та Беатріче, Петрарки та Лаури, та згадують про неї чомусь тільки львів’яни.

З першого погляду і назавжди

Артур Ґроттгер народився 11 листопада 1837 року в Отиневичах на Львівщині. Здобувати художню освіту він розпочав у Львові, де жили батьки його матері, у майстернях Яна Машковського та Юліуса Коссака.

У пошуках кращої художньої школи митець приїхав до Кракова. Потім оселився у Відні, звідки часто приїжджав в Україну. Два роки Ґроттгер провів у родичів у селі Снятинці — прагнув подорожувати Гуцульщиною, щоб писати картини про побут селян.

Та найбільше значення у житті молодого митця мав Львів. На балу в Стрілецькому товаристві в 1866-му 29-літній Артур зустрів 16-річну Ванду Монне. Він закохався у дівчину з першого погляду, а освідчився під час танцю.

Артур Ґроттгер на той момент був уже доволі відомою у Польщі людиною. Ним захоплювалися блискучі світські красуні, його дотепні промови любили слухати елегантні кавалери. Одне слово, він був справжньою душею товариства. І ось Артур зі своїм звичним напором обсипає компліментами 16-річну дебютантку. Вона жахається при самій думці про те, що всі ці чарівні слова говорить їй людина, яка має таку популярність у суспільстві.

Уже через день після балу вона побачила його у себе вдома. Артур прийшов не просто зі світським візитом — він вирішив просити руки чарівної дівчини.

Виховували Ванду мама і тітка. Вони не були проти зустрічей дівчини з цим милим юнаком. Він подобався їм, бо був шанобливий і ввічливий, балакучий, з ним ніколи не було нудно. Але от заручини Ванди з Артуром вони дозволити не могли — принаймні не відразу. Звичайно, сказати тверде «ні» не наважилися. Але пояснили Артуру, що їхня Ванда звикла до забезпеченого життя, а у нього за душею не так багато коштів, щоб утримувати дружину.

І він був згоден з таким рішенням — весілля відклали до того моменту, коли він зуміє заробити достатньо грошей. Для цього Артур вирішив їхати до Франції, де майстерність талановитого митця мала попит.

Розлучила… смерть

Щотижня Ґроттгер писав коханій кілька ніжних листів, вона відповідала взаємністю. «Моя ти найдорожча! — писав він. — Я нічого не бачу, не чую, окрім тебе єдиної. Став людиною без думок, життя і сенсу, якщо йдеться про справи, які не торкаються тебе чи мого кохання. Без тебе я не вартую нічого ні в думках, ні у вчинках».

У грудні 1867 року лікарі скерували знесиленого туберкульозом митця на знаменитий курорт Амелі-ле-Бен у французьких Піренеях — лікувати кровотечу у легенях. Ванда поривалася поїхати за коханим. Вона хотіла бути поряд із ним, доглядати за ним, вилікувати його силою своєї любові. Але мама й тітка, які мали на той момент певні матеріальні труднощі, не дали їй грошей на дорогу, пояснивши це тим, що їх елементарно немає.

Насправді гроші були — і Ванда, дізнавшись про це пізніше, до кінця життя не змогла пробачити рідним жінкам таку черствість. Кошти на поїздку вона стала збирати сама. У той момент, коли їх було вже достатньо і вона збиралася виїжджати до коханого, надійшла звістка, що їхати вже пізно — Артур помер. Йому було всього 30 років.

Ця звістка вразила Ванду. Вона не могла навіть уявити, що коханої людини більше немає. Від одного вигляду речей, із ним пов’язаних — листів, подарунків — вона впадала у безпам’ятство. Дівчина не мислила, як буде жити далі, їй здавалося, що і її життя закінчилося, що і вона похована в тій же могилі, що й Артур. «У гріб запалася вся моя молодість…» — писала Ванда Монне у спогадах, які зберігаються у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника.

Завдяки старанням Ванди, яка продала свої коштовності та частину посагу, через пів року тіло Ґроттґера перевезли на батьківщину. Перепоховали Артура 4 липня 1868 року на Личаківському цвинтарі, як він і заповідав. У домовину поклали перстень коханої та всі її листи.

Відомий італійський скульптор Паріс Філіппі, знайомий Ґроттґера, безплатно виготовив пам’ятник на могилі. Скульптурний портрет Артура на пам’ятнику Ванда виконала власноруч.

Через чотири роки Ванда Монне знову вийшла заміж — за друга Ґроттґера Карла Млодніцького, і народила дочку Марилю. Її часто бачили на кладовищі спочатку саму, потім разом з дочкою. Ванда приходила на могилу свого першого коханого до кінця життя.

І донині у Львові залишилася пам’ять про цю пронизливу любов. Свідченням вічності справжніх почуттів став дуб у парку імені Івана Франка (колишній Єзуїтський сад), який ще за життя посадив Артур Ґроттгер. Казав, що дуб виросте таким же міцним і потужним, як і його любов.

А в місцевій кав’ярні, що розташована в будинку, де до старості прожила Ванда Монне, є меморіальний куточок Артура і Ванди.

Ще у Львові є легенда: якщо справжні закохані пройдуть разом Личаківським цвинтарем, вони побачать фігури чоловіка та жінки, які, посміхаючись, будуть іти їм назустріч. Багато пар перевіряли свої почуття саме таким чином і запевняли, що справді бачили Артура й Ванду.

Радимо також прочитати:

З архіву газети “Сім’я і дім”