Світ ангелів завжди привертав увагу людини. Ці небесні істоти, за християнським ученням, є посланцями Бога, що несуть людям Його волю, захист і благу звістку. Проте історія православного шанування ангелів є набагато глибшою, ніж просто віра у небесних покровителів. Вона охоплює складний шлях від застережень проти «ангелолатрії» (надмірного поклоніння) до урочистих свят на їхню честь.

Від застережень до шанування ангелів

У перші століття християнства Церква обережно ставилася до культу ангелів. У Священному Писанні можна знайти натяки на неправильне шанування небесних сил, а Лаодикійський собор своїм 35-м правилом прямо засудив так звану ангелолатрію. Причиною було прагнення відмежувати християнську віру від гностичних учень, які схилялися до поклоніння проміжним небесним істотам — еонам.

Проте вже у VIII столітті шанування ангелів і архангелів набуло правильного богословського значення. Особливої пошани набули архангели Михаїл та Гавриїл — символи небесного воїнства і божественного посланництва. У Константинополі ще задовго до цього століття будувалися храми на їхню честь — зокрема, храм імператора Анастасія I, оновлений згодом Юстиніаном Великим. Згодом з’явилися й інші храми — біля Аркадієвих бань, за правління Василя Македонянина.

Коптська Церква навіть встановила щомісячне святкування на честь «безплотних сил небесних». Згодом у різних регіонах почали відзначати й особливі дні на честь чудес архангелів, зокрема Михаїла та Гавриїла.

Як Церква формувала святковий календар

У ранньому християнстві питання визначення дат свят було надзвичайно важливим. Кожна помісна церква мала право самостійно встановлювати дні вшанування святих і подій. Іноді дати різнилися між собою, оскільки відзначали не лише день смерті мученика, а й, наприклад, перенесення мощей, освячення храму на його честь або знайдення мощей.

Саме тому в різних календарях пам’ять одних і тих самих святих могла святкуватися у різні дні. Наприклад, мученики Юліанія і Павло згадувалися 4 березня в одних церквах, а 17 серпня — в інших.

Схожа ситуація спостерігалася і з визначенням днів святкування старозавітних праведників — Мойсея, Іллі, Ісаї, Єремії — чи навіть ангельських чинів. Оскільки дати їхнього земного життя невідомі, день пам’яті визначався не історично, а богословським рішенням Церкви, часто з педагогічною або місіонерською метою.

Як християнські свята витісняли язичницькі

Встановлення свят мало не лише духовну, а й культурну мету. Щоб утримати новонавернених християн від повернення до старих звичаїв, Церква створювала власні свята у ті самі дні, коли відзначалися язичницькі торжества.

Таким чином, замість участі у язичницьких обрядах віряни збиралися в храмах, слухали проповіді та згадували християнських мучеників або біблійні події. Так, наприклад, Різдво Христове у Римській традиції було призначено на 25 грудня, коли раніше відзначали свято Непереможного Сонця (Sol Invictus). Церква замінила язичницьке поклоніння сонцю святом народження Христа, справжнього Світла світу.

Те саме відбулося і зі святом архангела Михаїла 8 листопада. Воно має олександрійське походження і, ймовірно, замінило собою давнє єгипетське свято, пов’язане з культом бога Осіріса.

Свято Собору архістратига Михаїла та інших безплотних сил небесних (8 листопада за новим стилем, 21 листопада — за старим) є одним із найшанованіших у православ’ї.

Архангел Михаїл вважається захисником віри, переможцем темряви, покровителем воїнів і тих, хто стоїть на сторожі справедливості. У цей день віряни моляться про духовну силу, захист від спокус і зла, а також дякують небесним силам за їхню невидиму допомогу.