Дванадцятирічний Мартін скаржився на біль у горлі та постійну втому. Ніхто не міг передбачити, що це означає початок страшного захворювання, яке призведе його до 12-річної коми.
Перебуваючи в комі, хлопець більшість часу був при повній свідомості, але не міг спілкуватися ні з ким.
Батьки ходили від лікаря до лікаря разом із сином, але правильний діагноз ніхто не зміг поставити. Стан Мартіна систематично погіршувався, виникали проблеми з рухом, він забував виконувати звичні речі, перестав розпізнавати обличчя близьких. Врешті хлопчик впав у кому. Лікарі не давали батькам надії на те, що їхній син вийде з цього стану.
Мартін Пісторій. “Хлопчик-примара”
Через три роки свідомість почала повертатися до нього. Він не розумів, що з ним відбувається, тому що руки і ноги рухалися незалежно від нього, він не міг керувати своїм тілом. Однак його найбільше лякало те. що не міг спілкуватися з іншими.
Він розумів їхні розмови, адже його інтелект був збережений, але це лише призвело до посилення фрустрації. У медицині цей стан іноді описують як синдром замкнутості.
Рідні бачили його лише молодим хлопцем із паличкоподібними кінцівками, порожніми очима і слиною, що стікала по підборідді. Вони не раз чули від фахівців, що при таких серйозних пошкодженнях мозку їх син ― просто “рослина”. Сам він відчував себе «хлопчиком-примарою» ― який існує, але непомітний для інших.
Пробудити свідомість
Мартін намагався змиритися зі своїм станом. Він створив закритий світ фантазії, в якому ховався цілими днями. Йому було 25 років, а для всіх він був ще менш свідомим, аніж немовля.
Потім з’явилася Вірна, одна з його терапевток. Вона постійно розмовляла з ним і ставила йому запитання, уважно шукаючи знаки відповіді. Вона помітила, що Мартін посміхається в кумедних частинах її монологу і хитає головою, коли хоче щось заперечити. Вона вирішила, що це не може бути випадковістю, і переконала батьків взяти сина на експертизу до Центру альтернативних та допоміжних методів спілкування.
Там він за допомогою рухів очей правильно відповів на запитання лікарів. Батькам було важко повірити, що вони не помічали свідомості свого сина впродовж останніх дванадцяти років. Відтепер вони обіцяли, що зроблять все, щоб допомогти йому.
Талант і ІТ-дослідження
Батьки купили йому синтезатор мови, який дозволив Мартіну спілкуватися з іншими. Вони присвятили багато годин введенню нових слів у систему, і завдяки цьому краще розуміли сина. Чоловік згадує, що після років неможливості вирішити що-небудь, найбільшою проблемою для нього виявилося зробити найпростіший життєвий вибір, такий як страва, яку він хотів би з’їсти на вечерю, або сорочка, яку він хотів би одягнути.
Часткова дієздатність правої руки повернулася, тож він міг користуватися комп’ютером самостійно. Він швидко відкрив у собі нові риси, і коли щось перестало працювати, як слід, інстинктивно знав, як виправити помилку. Бачачи ІТ-талант сина, батько Мартіна запропонував йому влаштуватися на роботу в оздоровчий центр, під опікою якого той перебував. Це було те, що потрібно людині: знати, що він корисний і відчувати гордість за те, що робить. Він вирішив розвиватися далі, йому вдалося закінчити навчання і в даний час займається веб-дизайном.
Стосунки без бар’єрів
Однак найбільша мрія Мартіна все ще була нездійсненою. Замислився, чи може сподіватися на зустріч кохання свого життя.
Джоанна була другом його сестри і жила у Великобританії. Вони зустрілися в чаті в Інтернеті і переписували кілька тижнів. Нарешті, Мартін боязко запропонував Джоані зустрітися і з трепетом у серці чекав відповіді.
Дівчина відреагувала зі захопленням. «Ти найчесніша людина, яку я коли-небудь зустрічала. Хоча ми знайомі лише кілька тижнів, ти завжди робиш мене щасливою. Ти змушуєш мене сміятися, ти цікавий, і ти розумієш мене так само, як ніхто інший», ― відповіла вона.
Мартін Пісторій: найбільша є любов
Мартін був дуже радий цим словам, та водночас хотів бути впевненим, що Джоанна повністю усвідомлює його обмеження. Однак з її боку він почув лише запевнення у безумовному коханні і що разом вони впораються з усіма негараздами. Незабаром вони одружилися.
Під час церемонії звучав Гімн кохання св. Павла: «Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них ― любов» (1 Корінтян 13,13).
Моє життя мало їх усіх, і я знаю, що любов насправді найбільша. Я пережив її, як хлопчика і як чоловік, як син, брат, онук та друг, я бачив її серед інших людей і знаю, що вона допомогла нам пережити найтемніші години ― пише Мартін.
