Життєві історії Сім'я

Жінка від Бога. Історія про особливу зустріч, яка змінила життя

Вона має багато талантів, але особливий її талант – те, що вона ЖІНКА від Бога, поряд з якою представники сильної статі почуваються справжніми чоловіками.

Це трапилося в маленькому курортному містечку, де сама природа володіє такою енергетикою, що тим, хто відпочиває там улітку, вистачає її на цілий рік. Там хочеться просто блукати біля моря чи маленькими затишними вуличками й ні про що не думати…

Наші герої не були курортниками, вони стрілися зовсім випадково. Він тільки-но приїхав до міста у відрядження. Ким був – бандитом, банкіром, бізнесменом чи звичайним чоловіком – не так і важливо. Особливих планів на життя не мав, останнім часом його оточували люди з натовпу, з якими було доволі весело – вони смішили його дитячою наївністю, гадаючи, що життя таке ж солодке, як цукерка „чупа-чупс”… Книжок вони не читали, великим розумом теж не вирізнялися, зате горілку дудлили, доки вона не закінчиться чи доки не закінчаться гроші. Через три дні такого відрядного життя він збагнув, що ще трішечки – і просто тихо збожеволіє.
І вирішив наш герой прогулятися, посидіти в якомусь барі. Грошей в нього було мало, але на склянку соку вистачало.

…Скільки таких офіціанток він бачив у житті – не злічити… Ех, життя… Наш герой роззирнувся: людей було доволі багато, а жінок серед них – іще більше. Але – це ж треба! – жодної привабливої… От від чого він зараз не відмовився б, то це від знайомства, яке закінчилося б приємно. Щоб потому знову повернутися до пролетаріату. Від самої цієї думки йому ставало зле. Він спостерігав усе прискіпливіше, але так нікого й не побачив. Здебільшого на очі потрапляли „жертви розлучень”, які намагалися когось підчепити. Ну бодай когось!

Ці жінки були безмірно самотніми. Аби бодай якось розвіятися, збиралися в зграйки і йшли до бару – там вони почувалися вільними, молодими й щасливими. А після того як добряче випивали, вихлюпували приховані емоції у звабливих танцях.
Таких він зазвичай оминав. Навіщо йому чужі проблеми? І власних по саму зав’язку… Здавалося, вечір уже добігав. І раптом… До зали увійшли четверо: хлопець, дві наївні молоденькі дівчинки і ВОНА. Сіли за сусідній столик і замовили щось офіціантці. Супутниці з якоюсь особливою повагою дивилися на неї, і через це їй було не надто комфортно (пізніше з’ясувалося, що це її студентки). Її не можна було не помітити, бо одразу виділялася з натовпу: хода, манера триматися, стиль одягу – усе це робило її особливою, харизматичною…

Стало ясно, що до тих жінок, яких він волів оминати, вона не належала. Здавалося, ця пані прикувала до себе увагу одразу всіх, хто був у барі: жінки дивилися заздрісно, чоловіки – захоплено. Наш герой просто застиг і ніяк не міг оговтатися. Зазвучала повільна мелодія… Гаяти не можна було ані хвилини. Він рішуче попрямував до її столика. Миттєво прокрутив у голові маленький план, що і як казатиме, щоб не було відмови. План спрацював. Спершу він наплів їй, що космонавт, потім – що кореспондент, відтак вигадав ще якусь нісенітницю.

Та важливо було не це, а те, що вона все це слухала й приймала. Вірила чи ні – теж не мало ваги. Він був щасливим уже через те, що його не відкинули…

Потому вони багато говорили, блукали вечірнім містом, а коли втомилися, взяли таксі, що довезло їх до її оселі. Найбільш вражало те, що спілкуватися з нею було легко і просто, ніби він знав її тисячу років.

Вони проговорили до самого ранку, як давні друзі, що скучили одне за одним, жадібно поглинаючи інформацію одне про одного. А вранці він побачив скромну однокімнатну хрущівку, бездоганно чисту, майже вилизану, кухоньку, чорно-білий телик і старий диван… Житло вона винаймала, але його вразило те, як гармонійно його нова знайома вписувалася у цей інтер’єр.

Вранці вони розбіглися. Телефонів ніхто нікому не залишав, ніхто ні в кого не просив. Як минув її день, він не знав, а його день був просто сном – довгим, спокійним і щасливим.

Перша думка після пробудження була про неї. Він розгубився. Здавалося б, усе так просто: прийти до неї додому і все. Але ні, з нею було не так, як з іншими, тому що вона не як усі. Вечір був просто чудовим, легкий вітер кликав на прогулянку, а божевільні думки – до неї, і тільки до неї. Нерішучість, як і поспішність, могла зіпсувати все. А цього він боявся найбільше. Цю жінку він хотів не стільки фізично, скільки духовно. Хотів усю, без залишку… І він зважився.

Такими великими кроками він не йшов ніколи й нікуди у своєму житті, а щасливішої за нього людини цієї миті годі було шукати. Ось зараз він побачить її величезні очиська, милу усмішку, доторкнеться до неї й просто помре від щастя…
Він подзвонив у двері. Вона відчинила не зразу. З’ясувалося, що просто заснула від тих самих думок. Ти ба, вони навіть думали про те саме…

Він чудово розумів, що увійти в життя такої жінки, як вона, дано не кожному. І те, що не кожен був би на його місці, також. Але жодного разу ані словом, ані поглядом, ані поведінкою вона не натякнула про свої переваги. У ній було все і нічого, багато і мало, сила і слабкість, краса і безумство… Вона була такою справжньою, а не вигаданою, такою різною, наче всі мінуси й плюси зійшлися на одному нейтралі… Навіть не віриться, що такі бувають. Але наш герой тепер знає, що хай зрідка, але такі жінки стрічаються. Саме вони роблять життя радіснішим, щасливішим, казковішим…

Він зміг прочитати в ній те, що не було сказано словами. І зрозумів, що вона вже сповна розплатилася за дитячі ілюзії та віру в людей, що її не раз зраджували, але вона не озлобилася на світ. Не замкнулася в собі, а зуміла подолати все це й перемогти.

У ній живе добра авантюристка, якій потрібен адреналін у крові, їй завше треба більше, ніж вона має. Вона не зупиняється на досягнутому, а ставить перед собою все нові й нові завдання. Але, незважаючи ні на що, навіть коли стала справжньою жінкою, десь там, у глибині душі, зосталася маленькою дівчинкою, яка вміє радіти життю.

Вона має багато талантів, але особливий її талант – те, що вона ЖІНКА від Бога, поряд з якою представники сильної статі почуваються справжніми чоловіками. Її внутрішня краса була стократ яскравіша за її красу зовнішню.

Він знав, що поряд з нею може перевернути гори, кожною клітиночкою відчував власну силу і значущість… І все це тільки завдяки їй.

Якоюсь незримою ниткою зв’язувала їх доля, вони розуміли одне одного без слів. Він жив тільки нею, він у ній розчинявся, вона відповідала взаємністю і не лукавила…. Це було вселенське щастя… Але воно не буває нескінченним. Бо й за нього, як відомо, потрібно платити.

…Вона збиралася заміж і виїжджала з країни… Він теж мав повертатися додому. Яким він був наївним, коли гадав, що уже все бачив у житті, все пережив. Ось де було його найбільше щастя – у цій жінці, в цьому коханні. Певна річ, можна було б різко змінити все у їхніх долях… Але що він міг їй дати, окрім цього безмірного кохання?
На неї чекали і її кохали. На нього теж. Дурня, скажете ви. Можливо. Але тоді, коли вона чекала від нього рішучих дій, наш герой виявився до цього не готовим. Потім він обіцяв приїхати, але не зміг. Потому зважився, але вона була далеко й заміжня…

Він знав напевне, що у неї все вийде. Уже вийшло. Вона ж сильна, розумна, смілива. Але хто знає, якими зусиллями волі їй це дається? Він усі ці роки відчував її навіть на відстані. Кожне її зітхання, кожен плач її, кожен її усміх… Він жив думками про неї і заради неї. Він і тепер так живе. Молиться і завжди молитиметься за неї. За Жінку від Бога…