Життєві історії Сім'я

Я, тато, ревную свою доньку до свекра…

Я знову хочу, щоб моя донька була моєю. Ні, звісно, я бажаю їй щастя. Але чому вона так віддалилася, чому так прив’язалася до чужого, по суті, їй дядька?

Я – батько. Єдиної доньки. Ми поховали нашу маму, коли Ніці було чотирнадцять. Можете уявити, яким це було для неї потрясінням. Тим більше, що помирала моя дружина важко. Рак… Болі… Крики по ночах… Але ми пережили це.

Я багато працював, навчився вести домашнє господарство. Намагався, щоб у дитини було домашнє вогнище. Мети своєї я досягнув. Ніка виросла красунею, а ще – розумницею і в усьому мені помічницею. Коли закінчила школу, вступила на ін’яз. Я радів. Я пишався. І тільки тоді, коли побачив, що справи у неї йдуть зовсім добре, вона має друзів, ходить у басейн, на дискотеки, в міру курить (хай там собі, легкі жіночі цигарки) – тільки тоді зважився на серйозні стосунки з жінками. Ніка ніби зрозуміла все, але делікатно попросила в наш дім Жанну не приводити. Я погодився – в Жанни було власне житло, і мені у разі чого було куди повернутися.

На четвертому курсі моя донька зібралася заміж. За крутого хлопця Олега. Власне кажучи, він мені сподобався: окрім того, що доньку любив, забезпечував їй комфортне проживання. Вони оселилися в половині будинку (ве-е-еличезного, між іншим) його батьків. Моя Ніка зажила так, як я про те і мріяв.

Іноді я до них заїжджав, навіть з Жанною. І побачив, як трепетно ставиться до Ніки свекор. Він просто обожнює її. Не хочу натякати на якийсь бруд, але й не можу знайти пояснення дорогим подарункам, прикрасам. Він, якось побачивши моє невдоволення, поспіхом запевнив мене, що все життя мріяв про доньку (у нього є ще один син від першого шлюбу), тож тепер має нагоду опікуватися такою дівчиною, як Ніка. А вона, до речі, сприймає все як належне.

Прикро, але вона трішечки забула про мене. Точніше, майже зовсім забула. Рідко телефонує. На день народження опам’яталася з привітаннями аж наприкінці дня. Коли я запитав, чому так пізно, розповіла, що свекор возив її з подругою у Рівне (там у них якийсь крутий хутряний магазин). Хотів я було пожалітися Жанні на такий стан речей, а вона тільки зробила круглі очі й сказала, що я телепень.

А я не можу спати. Я знову хочу, щоб моя донька була моєю. Ні, звісно, я бажаю їй щастя. Але чому вона так віддалилася, чому так прив’язалася до чужого, по суті, їй дядька? Невже гроші? Але вона ніколи не одягалася гірше за інших дівчат. Я зізнаюся, що тупо ревную її. І не можу впоратися з цим. Хоч убийте, не можу.