Життєві історії Сім'я

Що менше жінку ми кохаємо, то більше ми до серця їй

Ви ладні бігти за коханим ген за обрій, навіть якщо партнеру це не потрібно? Вибачаєте чоловіку геть неприйнятні речі? Зупиніться! Йому всеодно.

Їдучи в автобусі у село до бабусі, я ненароком підслухала розмову до двох дідусів. Кожному з них років по 50, хоча вони доглянуті та на вигляд приязні.

– Уяви собі запросив сусідку з сусідньої вулиці допомогти дещо господарству. Так вона допомогла, то тепер ото постійно ходить за мною, неначе причарована.

– Та ти що? Може влюбилася? Так прямо і ходить?

– Ну ось іду я додому з роботи, а вона мене вже біля воріт чекає з наготовленим борщем, як погоджуюся, то починає прибирати, все складати, приводити до ладу. А коли мене довго немає з роботи та телефонує, а інколи ще й в обідню перерву дзвонить, щоб дізнатися, що я хочу на вечерю!

– Тю, точно закохалася! А ти щось до неї відчуваєш?

– Ні, зовсім нічого. Вона ж уже пенсіонерка, нащо вона мені?

– Та де ж ти ще таку знайдеш?

– Та якось, не хочеться мені з нею, я ж всього лише попросив її допомогти й не думав, що так вийде.

Після цієї розмови мені відразу згадалася цитата Олександра Пушкіна: «Що менше жінку ми кохаємо, То більше ми до серця їй».

Джерело