Це школа, а не ринок!

– Ви викликали? – мама сідає навпроти Марії Іванівни й уважно дивиться.

– Так, звісно! Ви мама Івана? У мене до вас серйозна розмова!

– Я вас уважно слухаю, – мама привітно усміхається і дивиться на вчительку в сірому в’язаному светрі, явно не новому, але до скрипу акуратному.

– Ви розумієте, навіть не знаю, як би вам це сказати. Іван у школі продавав іншим дітям м’ячики-стрибунці! Вчителі побачили і мені сказали! Я викликала Марійку – вона каже, що дійсно купила стрибунця! І інші діти теж, – Марія Іванівна робить театральну паузу і очікувально дивиться на маму.

Мама, продовжуючи привітно усміхатися, трохи підводить праву брову:

– І?

– В сенсі – і? – Марія Іванівна явно очікувала іншої реакції на свої слова.

– Ну і що? Продавав стрибунці. Це м’ячики такі, так? Я зрозуміла. А чому ви мене викликали?

– Ну як же? Саме через це і викликала. В школі, на перервах…

– Тобто не на уроках?

– Еее… – вчителька явно збита з пантелику запитанням. – Ні. Але при чому тут це? Він! В школі! Продавав! Іграшки!

Мама підводить другу брову:

– Він погано поводився, порушував дисципліну? На нього скаржились вчителі? Він отримав двійку? Побився з кимось? Щось вкрав? Кінець кінцем, обманув свого покупця?

Марія Іванівна кілька секунд стоїть із відкритим ротом, перш ніж продовжити:

– Ні, але…

– Тобто він у вільний час на перерві проявив свою самостійність і реалізував свій маленький бізнес-план, не шкодячи навчанню чи поведінці?

– Ви серйозно?

– Цілком. Я намагаюся з’ясувати причину, чому я сьогодні взяла відгул на роботі, щоб приїхати до вас.

– Але ж я сказала! – Марія Іванівна явно починає нервувати.

– Прошу вибачення. Мабуть, я неуважно читала правила поведінки в школі. Але абсолютно не можу згадати, щоб там було хоч щось про заборону продажу стрибунців на перервах.

– Як же ви не розумієте, – починає кипіти вчителька. – В школі не можна нічого продавати!

– Правда? У вас в їдальні булочки роздають безкоштовно?

– При чому тут булочки?

– Ну, ви ж сказали, що нічого продавати в школі не можна. Але я чомусь даю дитині щотижня гроші на булочки.

– Так. Ви серйозно? Він продавав у школі іншим школярам іграшки! Це школа, а не ринок! – починає кипіти Марія Іванівна.

– Я звісно вибачаюсь, але що ви конкретно хочете від мене? Якщо в ваших правилах прописано, що цього робити не можна – просто покажіть ці правила Івану. Він дуже ретельно ставиться до порушення законів.

– А ви не хочете якось на нього вплинути?

– Вплинути? – мама на кілька секунд задумується. – Мабуть, так. Він розробив власний маленький бізнес-план, визначив запити потенційних покупців, десь знайшов місце для закупівлі, прорахував можливу прибутковість. І все це без моєї допомоги. Абсолютно самостійно. Так, я думаю, що варто його заохотити. Як думаєте, візиту до аквапарку на вихідних буде достатньо? І, будь ласка, в майбутньому з подібними питаннями звертайтеся телефоном. У мене робота, а час – це гроші.

Радимо також прочитати: 7 гріхів, які ми робимо з любові до дитини. Батькам варто задуматися

Конфлікт двох реальностей

Перед вами типовий конфлікт двох реальностей – шкільної та дорослої, сучасної та пострадянської, слухняної та самостійної, звичної і креативної. Чомусь багато батьків хоче неможливого: щоб їх дитина до 18 років була винятково слухняною, інертною, тихою (і бажано німою) відмінницею. А потім щоб раптово стала успішним, впевненим у собі і процвітаючим бізнесменом.

І дуже здивовані, коли от і в університет «поступили» дитинку, і з житлом допомогли, і на роботу влаштували – а нічого не змінюється. Синочок тягне день за днем в офісі, п’є пиво по п’ятницях і весуїк-енднд сидить за комп’ютером. І ще й гроші у батьків просить. А йому вже 25 років! Що ж ми зробили не так? Все ж для нього, рідного.

І рідко пам’ятають, що коли син у п’ятому класі хотів займатися карате – його не пустили (травмонебезпечно). В сьомому не дали займатися брейком (це все дурниці!). У восьмому силоміць відправили на авіамоделювання (яка ще література? що за заняття для хлопця?). У дев’ятому перевели в англійський ліцей (нових друзів знайде!). А в одинадцятому заборонили зустрічатися з першокурсницею (у нього таких Кать ще буде вагон). Не дозволили вступити на журналістику (куди-куди? це несерйозно для хлопця). Відправили на платне в економічний (що з математикою? научиться!). Влаштували на роботу до дядька Колі (де він сам зараз знайде роботу, такі часи…).

Так, вони дуже здивовані. Ось і сусідка: її син – суцільна проблема! Постійно з розбитими колінами, у школі постійно змінював секції, йому ніде не сиділося. Пішов вчитися на політолога. Кинув через рік. Потім з 18 років де тільки не працював. У 20 тільки пішов заочно вчитися. А зараз має власну фірму, машину, дружину-красуню, скоро діти. Вони з дружиною постійно катаються на велосипедах, кожен уїк-енд їздять кудись, сусідка хвалилася фотографіями. Як же так?

Радимо також прочитати: Ось яка доля чекає на вашу дитину, якщо ви нею надто опікуєтеся…

Яку дитину ви хочете виростити: зручну в дитинстві чи успішну в житті?

Звісно, ситуації трохи перебільшені. Але загальна тенденція очевидна. Якщо дитині не дати проявляти ініціативу в три роки і забороняти все підряд у десять, то в двадцять років вона не стане самостійною і впевненою у собі. Вона буде дуже «зручною» для батьків, не буде рвати одяг, оббивати коліна й сперечатися з учителями, відстоюючи свою думку.

Буде слухняною і правильною дитиною. Лише батьки повинні задуматися: яку дитину вони хочуть виростити? Зручну в дитинстві чи успішну в житті? Коли дитина метається від одного захоплення до іншого, шукаючи себе, є спокуса забороняти і змусити її продовжувати ходити у ненависну музичну школу. Тільки потім на виході можна отримати людину, яка не просто не має власних захоплень, а ще й люто ненавидить музику в принципі.

Дитина – така ж людина, тільки маленька. Вона повинна мати право голосу і нести відповідальність за свої рішення. Тільки так вона зможе вирости відповідальним дорослим, а не інфантильним маминим синочком. Якщо ухвалювати всі рішення за неї, не порадившись, можна суттєво полегшити собі життя зараз і значно ускладнити його в майбутньому. І не тільки собі, але й дитині.

А ще одна важлива тема – це батьківська підтримка. Не та, яка «влаштувати на роботу через племінника татового друга, бо там перспективно». А та, яка «ти вирішуй, а ми з татом тебе підтримаємо». Навчіться слухати і чути своїх дітей. Радити, а не змушувати. Підтримувати, а не заважати. Пропонувати, а не примушувати. Пояснювати, а не забороняти. І тоді буде вам щастя.

Радимо також прочитати: Як виховати самостійну дитину: розвиваємо відповідальність та впевненість

Авторка – Тетяна Голованова