Монастир бригідок сьогодні більше відомий як Луцька тюрма, з якою пов’язана одна із найжахливіших сторінок історії міста. В’язниця стала місцем винищення ув’язнених і заарештованих, здійсненого співробітниками Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) СРСР у червні 1941 року.
Ідея перетворити монастир першого луцького жіночого католицького ордену на в’язницю з’явилася та була реалізована в 1890 році, коли Луцьк був під владою Російської імперії. Саме тоді почали облаштовувати будівлю монастиря під поліційне управління та в’язницю.
З того часу архітектурний комплекс луцьких бригідок назавжди втратив свій первісний вигляд. Спершу у бригідських приміщеннях планували відкрити гімназію, але її розмістили у колишніх келіях монастиря бернардинів. В’язниця ж була створена в бригідському комплексі. У келіях облаштували окружну Луцьку тюрму, а в костелі – тюремну каплицю.
У травні 1919 року до Луцька увійшли польські війська, через рік західна Волинь перейшла до складу II Речі Посполитої. У регіоні встановилася нова влада, яка підпорядкувала собі й тюрми.
В історичних джерелах вказано, що в момент переходу тюрем Волині під управління нової прокуратури вони перебували в жахливому стані.
Якщо порівнювати луцьку, ковельську та володимирську, то остання мала найкращі умови. Катастрофічно не вистачало їжі для засуджених, умови були жахливі, половина в’язнів померла від тифу.
Від епідемії постраждали й самі працівники Луцької тюрми. У спадок від попередньої влади поляки отримали судові справи та в’язнів, багато хто з яких був засуджений без доказів.
Ще до початку функціонування в Луцьку нового Окружного суду у вересні 1919 року була створена прокуратура на чолі з Людвіком Віслоцьким, який став прокурором 11 липня 1919-го. Першими працівниками Луцької прокуратури були Борис Забродський, Джозеф Славка, Джозеф Браун, Ядвіга Славкова та інші.
Луцька прокуратура у складі чотирьох слідчих суддів відповідала за 8 повітів та територію розміром 32 тисячі кілометрів.
Першим рішенням відомства було звільнення з Луцької тюрми в’язнів, у справах яких були відсутні докази. Такі вироки були не завжди до вподоби жандармерії, тому інколи виникали конфлікти на цьому ґрунті.
Через рік зросла кількість працівників апарату прокуратури, що значно вплинуло на роботу.
У липні 1920 року Луцька тюрма була евакуйована до Польщі і повернулася до міста аж у грудні того ж року. Причиною був стрімкий наступ Червоної армії на початку червня 1920-го на Правобережну Україну.
Усі акти та книги Луцької прокуратури і тюрми були вивезені до Пйотркова Трибунальського. Процес евакуації був дуже складним. Адже, крім документів, потрібно було транспортувати ув’язнених. У Луцькій тюрмі перебували 350 в’язнів, половина з яких тяжко хворіла. Дорогу довжиною сімдесят кілометрів долали пішим маршем. У місті Грубешові тих, хто вижив, на залізничній станції посадили на потяг до міста Пйотркова.
У грудні 1920 року керівництво тюрми та прокуратура повернулися до Луцька. Після цього розпочався довгий процес розгляду справ в’язнів, яким не було оголошено вирок. Стан волинських тюрем тоді був жалюгідний. Зарплату адміністрації виплачували з позички.
У середині 1920-х років у Луцькій тюрмі перебували 460 в’язнів.
У приміщенні провели каналізацію, водопостачання. При в’язниці діяв госпіталь на шістдесят ліжок, у якому працювали двоє лікарів та фельдшер. Хірургічний кабінет був оснащений кварцовою лампою, був стоматологічний кабінет. У Луцькій тюрмі діяла школа, в якій навчалися близько шістдесяти в’язнів.
Крім того, у в’язниці займалися столярським, шевським, кошикарським, слюсарсько-ковальським ремеслами. Луцька тюрма мала свій хор та оркестр, у яких виступали в’язні. Для того, щоб помолитися про прощення своїх гріхів, в’язні мали змогу піти до двох тюремних каплиць – католицької та православної. Також до їхніх послуг була тюремна бібліотека.
Керівником Луцької тюрми наприкінці 1920-х років був Алфред Сурмінський, а його помічниками працювали Ян Мордас-Жилінський, Олександр Барановський, Фелікс Левандовський, а також два капелани: католицький – Валер’ян Барановський та православний — Анастазій Павліковський. Учителем у Луцькій тюрмі в 1920-х роках був Ян Клячинський. На 460 в’язнів працювали троє старших наглядачів та тридцять дев’ять наглядачів.
Тетяна Яцечко-Блаженко
